Глава 10

Палац Рейвенпортів, 595 рік до битви проти Натаніеля                                                                     

Мені було байдуже де саме ми опинилися, адже всі мої думки крутилися лише навколо одного — Грегорі може померти. І це було найстрашнішим за будь-що. Він і так вже важко дихав, і я не знала, як саме на нього подіє подорож через портал. Раптом щось станеться більш серйозне? Я не зможу бути без Грегорі, адже світ без нього мені не потрібен. Я кохала цього хлопця і піду на все, аби врятувати його. Я ж дуже сподівалася, що буде ніч, тоді я зможу вилікувати місячним світлом. Все ж це частина моєї магії. Доля вирішила зглянутися над нами, адже саме так і вийшло. І я мало не закричала від радості. Однак рано ще радіти. Грегорі лежав із закритими очима, проте ще живий. Зосередивши всю свою магію в одному напрямку, я почала притягувати енергію місяця. Це було досить важко, адже я давно вже таке не робила. В мене була лише одна мета — врятувати Грегорі. Я стільки років була одна, і вже втратила Ізабель. Я не витримаю, якщо ще й з ним щось станеться. Хлопець має вижити, адже він так хотів повернутися додому. Він сюди потрапив заради мене, і я маю зробити все для нього. 

Якийсь момент нічого не відбувалося, а потім все тіло хлопця засвітилося. Аби тільки в мене все вийшло, я ж не уявляю більше свого життя. Ні, я підозрювала, що щось може статися, адже Грегорі, на відміну від мене, не безсмертний. Однак не так швидко. Ми ж навіть не знаємо як обійти це. Але рана поступово почала затягуватися, і я видихнула. Ще за мить хлопець розплющив очі, і його погляд сфокусувався на мені. Я ж тільки зараз помітила, що весь цей час плакала.                                               

- Меліссо, ти врятувала мені життя. - він обережно витер мої сльози. - Здається, скоро я зіб'юся з рахунку скільки разів це було. А мені ще ж треба тобі якось віддячити за все.                                             

- Я буду рятувати тебе стільки, скільки знадобиться. - посміхнулася я. - І твого кохання вистачить, аби я була щаслива.                                                                                                                                                    

Хлопець повільно сів, а потім міцно притиснув мене до себе. Як же я рада, що все обійшлося, і Грегорі живий. Однак тепер з'являється нова проблема, до якої я вже порядком звикла. Де ми знаходимося? Я ж перевірила шкатулку, вона була на місці. Бажання відкрити її вже якось притихло. Допомігши хлопцю піднятися на ноги, ми прийнялися оглядатися. І я дуже добре знала цей палац, адже кілька разів була тут.                                                                                                                                                                       

- Значить ми в Хейвенберді. - промовила я. - Нас що кидатиме по всіх країнах колишніх одногрупників? Прекрасно просто. Якби я ще знала історію краще, було б взагалі чудово.                                                  

- Але от в якому часі. Цікаво, це ще до того, як сталося те з Людмілою... - спитав Грегорі.                        

- Що зі мною сталося? - почули ми дівочий голос.                                                                                           

Обернувшись, я побачила дівчину років двадцяти. Вона була досить симпатична та мила, однак я занадто добре пам'ятала її з портретів, що ми так часто бачили, та при наших зустрічах. Перед нами стояла Людміла, дівчина, що стане першою вампіршою. От зараз вона мені досить сильно нагадувала Ілларію, адже це ж її донька. Та дівчина поки не знає про це. Так, Меліссо, згадуємо все, що знаємо про неї. До того як отримати силу вампіра, Людміла вміла перетворюватися на сокола і вчилася в Академії простої магії. Вона мала стати королівським цілителем, адже вже багато років живе в цій родині. Так, зараз період навчання, це значить, що вона вже закінчила Академію. І їй не двадцять, а трохи більше. І от тепер ця дівчина не зводила з нас погляду, намагаючись зрозуміти звідки ми тут взялися. Прекрасно, до цього був хтось, хто знав про подорожуючих у часі. Але, здається, цього разу все буде інакше.