Глава 11

Палац Рейвенпортів, 595 років до битви проти Наталіеля                                                                 

Коли ми прямували палацом, я почала згадувати все, що знала про цей час. На щастя мене хоч якось цікавила історія вампірів, тому я досить добре знала про них. Наскільки я розуміла, Людміла ще не стала вампіром. Це було помітно навіть в її поводженні. Вона здавалася простою дівчиною, яка навіть уявлення не мала, що на неї очікує. Однак це значить, що зовсім скоро вони знайдуть ніби то той спосіб, який зможе дозволити їм бути разом. Маркус мав такий самий дар, як і в мене, проте принц не міг нормально це контролювати. Він більш хаотичний, і страшний. Поступово в мене почав з'являтися план, адже тепер я знаю причину, з якою ми з'явилися тут. Від цього в мене піднявся настрій, і я навіть посміхнулася Грегорі. Хлопець ж не розуміюче дивився на мене, намагаючись зрозуміти, що зараз тут відбувається. Нічого, головне, аби він лише довіряв мені.                                                                             

За мить ми увійшли у королівську залу. Вона була набагато простішою, ніж в Еллеоні. Більш зручною, чи що. Нічого, коли я стану королевою, то й там все зміню. Король Лоран сидів на троні, уважно спостерігаючи за нами. Він був досить статним чоловіком, з сивим волоссям та гарними синіми очима. Старший син, кронпринц Раймонд, був повною копією свого батька, хіба що волосся було темно-коричневим. А от другий син, Маркус, був не таким. Меншим за розмірами, чорне волосся та сірі очі. Я пам'ятаю, що хлопець був схожий на матір, якої вже немає кілька років. І це була дуже дружня родина. Брати стояли горою одне за одного, а батько рівноцінно пишався обома хлопцями. От тепер вони не зводили погляду з нас, аби зрозуміти, для чого ж вони тут.                                                                            

- Доброго дня Ваше Величносте, Ваші Високосте. - сказала я, вклонившись їм.                                         

Хоча я і принцеса, і не звикла до такого, проте зараз маю грати роль. Я штовхнула Грегорі, і він зробив те саме. Сподіваюся, що йому вистачить зараз розуму мовчати, поки я буду говорити. Принаймні так буде краще. Король взяв слово.                                                                                                                        

- Я чув, що ви з країни Еллеон. Але ми не домовлялися з ними ні про що. Так навіщо ви приїхали? - спокійно запитав він. - Вас хтось відправив?                                                                                                    

- Лише я сама, Ваше Величносте. Мене звати Мелісса. Грегорі лише вирішив супроводжувати мене. - пояснила я.                                                                                                                                                          

- Тоді навіщо ти тут?                                                                                                                                           

А ось і настав момент, коли я маю згадати все, чому мене вчила матір. Майбутня королева має триматися гідно, та впевнено брехати. Тоді я не думала, що мені колись знадобляться її поради. Але я помилялася.