Право на корону

Глава 2

Ми побули в Алегрії ще кілька днів, а потім все ж вирішили відправлятися до Еллеону. Кіара не хотіла прощатися зі старшим братом, та Грегорі пообіцяв, що зовсім скоро вони знову зустрінуться. Я ж її запросила відвідати нас як тільки вона цього сама захоче. Після моїх слів в дівчинки засяяли очі, значить вона точно скоро прибуде до нас. Але я і не проти. Я ж повідомила матері, що ми повертаємося. Думаю, вона не дуже то й зраділа цьому факту. Тим паче, що я буду не одна. А дядькові моя поява взагалі як кістка в горлі, адже тепер ні він, ні Родерік не отримує трон. Хоча брат цього насправді й не хотів. Лише він по-справжньому хвилювався за мене та поцікавився як ми одразу ж після повернення з нашої подорожі.                                                                                                                  

Ми вийшли з порталу біля палацу. Насправді після всього мене лякали такі подорожі, але інакше в нас не вийде перенестися до Еллеону так швидко. На щастя пройшло без пригод, і я була вдома. Нарешті я змогла видихнути, адже рідна земля для ельфів завжди мала велике значення. Та якесь передчуття в мені виникло, що ніби на цьому наші пригоди не закінчилися. А воно мене ще ніколи не підводило. Сподіваюся, це буде вперше.                                                                                                                            

- Готова? - запитав Грегорі.                                                                                                                                

- Звичайно, чого мені хвилюватися, - знизала плечима я. - Це ти маєш це робити, адже тобі ще звикати до нової країни.                                                                                                                                                  

- Думаю, це мене точно не налякає, - посміхнувся хлопець.                                                                          

Я взяла його за руку та ми попрямували у палац. Там нас зустрічав Родерік, який єдиний по-справжньому радів нашій появі. Він познайомився з Грегорі, і я думаю, що ці двоє зможуть знайти спільну мову. А от мати та дядько Еліазар навіть не захотіли привітатися. Ну звичайно, навіщо це, адже всього лише я повернулась з подорожі в часі. Або вони просто не можуть мені пробачити те, що я обрала не ельфа в якості свого обранця. Звичайно я повідомила їм про це одразу після повернення, аби вони змогли якось звикнути до цієї думки. І, очевидно, що в них нічого не вийшло. Не можу сказати, що мені сильно шкода.                                                                                                                        

- Батько зараз відправився до Сільвії, адже в нього там якісь державні справи, - сказав Родерік. - А от Левіана хотіла би бачити вас в своєму кабінеті, - посміхнувся брат. - Але ви можете трохи відпочити. Нічого страшного, королева зачекає.                                                                                                             

- Ні, потрібно зробити це одразу, - я обернулась до Грегорі. - Моя мати своєрідна, тому не чекай на теплий прийом.                                                                                                                                                 

- Та ти що? - посміхнувся він. - А я вже чекав, що мене тут одразу обійматимуть.                                      

Якщо він жартує, значить Грегорі більш спокійний, ніж я. Ну що ж, краще одразу з нею поговорити, ніж відтягувати на потім. Тому я впевненим кроком попрямувала до кабінету матері. Родерік ж мав якісь свої справи, а Грегорі йшов поруч. Постукавши в двері, вони одразу ж відчинилися. Моя мати, як і завжди велична королева, сиділа за столом, вивчаючи якісь сувої. В голові виникло питання про Арадія, однак я вирішила, що зараз не час. Спочатку потрібно самостійно знайти якусь інформацію. Вона уважно подивилась на нас, а потім холодно посміхнулась. Так, в цьому точно немає ніякої материнської любові.                                                                                                                                         

- Меліссо, я рада, що ти повернулась. Ще й не сама, - вона перевела погляд на Грегорі. - Не часто в нас побачиш кронпринца Алегрії.                                                                                                                    

- Я тепер звичайний принц, - виправив її Грегорі.                                                                                           

- Так, він вирішив залишитися тут, зі мною, - впевнено сказала я. - Кімнату виділяти не потрібно, адже йому буде цілком зручно і в моїй.                                                                                                                    

Якусь мить вона нічого не говорила, лише дивилась на мене. А я ж намагалася витримати цей погляд. Так було з самого дитинства, якщо я не піддавалася, то вона перестала звертати на мене увагу. Але це ж набагато серйозніше. Я бачила, що їй не подобається факт присутності Грегорі. Та я майбутня королева і маю право робити те, що вважаю за потрібне.                                                                             

- Ну що ж, це твій вибір, Меліссо, - але я чула нотки невдоволення в її голосі. - Сподіваюся, що ми ще познайомимося ближче з тобою, Грегорі. А поки можете йти відпочивати, - це змусило мене розслабитися. - Я просто хотіла тебе побачити.                                                                                            

Я могла лише кивнути, а потім взяла Грегорі за руку та попрямувала геть з цього кабінету. Коли стану королевою, то все тут зміню під себе. Але поки що доводиться терпіти це все. На щастя мати нічого не сказала. Може все не так вже й погано?                                                                                                          




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше