Глава 8

Все ж мені вдалося звільнити Арадія, однак остаточно він звільнився лише за допомогою Ради. Він був виснажений, адже стільки років провів там. І як взагалі Левіана змогла тримати рідного брата в підземеллі? Хоча я вже нічому не дивуюся. З ним нам не дали поговорити, адже здоров'ям Арадія одразу ж зайнялись цілителі. Та він був живий, і це головне. Я досі не вірила, що ми справді змогли його знайти.                                                                                                                                                         

Тому коли нарешті цілителі дозволили мені його провідати, я одразу ж побігла, адже в мене було стільки питань. А Арадій зараз виглядав краще. Волосся його було коротким та й борода зникла. Ні, він все ще був виснажений, навіть кола мав під очима такі великі, що я ніколи таких й не бачила. Проте йому явно було краще. Я ж увійшла до кімнати, не знаючи що робити чи говорити далі. Я зустріла свого батька, про якого раніше нічого не знала. Треба було спитати поради в Дарсани, вона таке пережила ще кілька років тому, коли зустрілась зі своїми справжніми батьками. Та й Арадій мовчав, лише роздивляючись мене.                                                                                                                               

- Знаєш, ти дуже схожа на свою маму, - посміхнувся він, коли я все ж присіла поруч. - Та й характер в тебе її. Такий бойовий, - продовжив Арадій. - Коли тоді, в минулому, я побачив тебе, то одразу відчув щось рідне. Я був впевнений, що ти моя донька.                                                                                           

- А я це дізналась лише недавно, - відповіла я. - Левіана ніколи не розповідала мені правди, але й справжньою матір'ю мені не була.                                                                                                                     

- Вона просто не вміє любити. Ніколи не вміла, - він похитав головою. - Але вона перейшла всі межі. Вбила мою дружину, мене ув'язнила на стільки років та позбавила тебе батьківської любові. Я собі ніколи не пробачу те, що так нічого не зробив.                                                                                                

- Але ти ж не міг, - прошепотіла я. - Та і я не знала, що в мене є батько. Це взагалі так дивно, зараз це усвідомлювати.                                                                                                                                                  

- Але я тут, Меліссо, - він взяв мене за руку. - Так, ми зовсім не знаємо одне одного. Та я хочу стати для тебе справжнім батьком, бути поруч, коли це потрібно. Я хочу надолужити всі ті роки, що був змушений пропустити.                                                                                                                                                          

- Правда? - я здивовано подивилась на нього.                                                                                                

Для мене було дивно, коли хтось крім Грегорі по-справжньому піклувався про мене. Я звикла завжди бути самотньою, тому навіть в кохання хлопця повірила не одразу. А тут батько, який мене не знав, хоче бути поруч.                                                                                                                                                 

- Ти моя донька, і всі ці роки я тримався лиш завдяки думці про тебе. Левіана розповідала, що з тобою все добре, - він посміхнувся. - Таким чином вона намагалася зламати мене, адже я тобі не потрібен. І в неї майже вийшло. Та ти найголовніше, що в мене є в цьому житті.                                                             

- Я не звикла бути для когось найголовнішим, - посміхнулась я. - Крім Грегорі, звичайно.                         

- А, це твій хлопець? З яким ви тоді перенеслись? - я кивнула. - Він хороший, і кохає тебе. Але тепер звикай, в твоєму житті тепер з'явлюсь я. Якщо ти не проти.                                                                          

- Не проти, - чесно зізналась я.                                                                                                                         

- От і чудово, - він, здається видихнув. - Тоді почнемо прямо зараз. Розкажи мені про своє життя, я хочу знати все.                                                                                                                                                            

І я йому почала розповідати і про навчання в Академії, і про Ізабель, і наші пригоди з Грегорі. Поруч з ним мені було так легко. Я справді відчувала батьківське тепло та любов. Але нам потрібен час, аби надолужити все те, що в нас забрала Левіана...