Глава 11

Не дадуть мені насолодитися часом з моїм чоловіком, адже одразу після весілля ми почали готуватися до напади Левіани. Це могло статися в будь-який момент, і потрібно було дати їй відсіч. А я ж розуміла, що настане той день, коли мені скоріш за все доведеться власноруч вбити жінку, яку я майже все життя вважала своєю матір'ю, хоча вона ніколи такою не було. Я завжди розуміла, що Левіана ненавидить мене. Ще й дивувалась як там можна ставити до рідної дитини. Хоча тепер я знаю правду. Але сумніваюсь, що для власних дітей вона була би інакшою. І от я думаю чи зможу я легко це зробити? Напевно ні, але все ж доведеться.                                                                                                                  

І вже зовсім скоро й настав той день, коли колишня королева вирішила повернути собі права на трон. Вона повернулась не лише з армією ельфів, а ще й частиною представників інших народів. І, наскільки я знаю зі слів батька, це найманці, яким вона добре заплатила та пообіцяла особливе ставлення після їх перемоги. Але ми були готові до такої кількості, адже в нас теж були не лише ельфи, а й народи моїх одногрупників. Навіть Дарсана Драгомір прибула разом із Заком, а ще Ілларія та Аларік. Їм нарешті вдалося повернути принцесу у її тіло, тому вони вирішили нам допомогти. Та й вампіри досить вправні воїни і їх допомога була для нас чудовою. В нас були не погані шанси на перемогу, але мені доведеться боротися проти Левіани.                                                                                                                

- Я бачу ти зібрала армію, - посміхнулась колишня королева. - Не очікувала, що інші раси стануть тобі допомагати. Особливим здивування стало поява тут принцеси Дарсани особистою персоною. Ще й з її коханим.                                                                                                                                                             

І це справді так, адже інші просто відправили нам деяких воїнів свого народу, а от принцеса Валорії прибула особисто. Вона хотіла нам допомогти, і вирішила, що так буде краще. А Зак, як і завжди, її підтримав. І я була дуже вдячна колишній одногрупниці, адже це зараз мені було дуже потрібно. З’являється певна впевненість, коли на моєму боці одразу двоє одних з найкращих воїнів тридцяти п'яти світів. Плюс, це похитнуло рішучість Левіани, хоча вона й намагалася це приховати. Та я занадто добре її знала.                                                                                                                                                    

- Та це тобі не допоможе, - продовжила вона. - Навіть мій брат, який на жаль повернувся до світу живих, не врятує ситуацію.                                                                                                                                

- Подивимось, - прошипів Арадій. - Ти вже один раз відібрала в мене доньку, і я не дозволю зробити це ще раз.                                                                                                                                                                

Ці слова зігріли мою душу, адже я не звикла чути настільки приємні слова і бути для когось найважливішим. Окрім Грегорі, він постійно давав мені зрозуміти, що я для нього значу. І хоча ми ще не встигли з батьком налагодити повноцінно стосунки, та в нас ще буде час на те. Зараз він зі мною, і це головне.                                                                                                                                                              

- Шкода, що я тоді тебе не вбила, - розсміялась Левіана. - Але зроблю це зараз.                                       

І ці слова ніби стали знаком для її армії, що можна нападати. І вони зробили це. Я навіть не встигла зібратися, але інстинкти зробили все за мене. Мені вдавалося відбиватися від ворогів, але до Дарсани чи Зака мені ще дуже далеко. Але мені потрібно прориватися до Левіани. Я маю розібратися з усім. І я справді намагалася це зробити, однак було неабияк важко це зробити. Здається всі намагалися мені завадити. І як би я не старалася, та просунулась лише на кілька метрі. А раптом Левіана втече? В той же момент я побачила батька, що прокладає собі шлях до сестри. За мить він вже опинився поруч, і його удари були точніші за мої.                                                                                                                        

- Я маю це зробити сам, - сказав він. - Це не твоя битва, Меліссо.                                                              

- Але ж... - почала я.                                                                                                                                           

- Ні, я не хочу втратити доньку, - різко сказав батько. - А Левіана має отримати те, на що заслуговує. Я обіцяв це зробити.                                                                                                                                              

І я не встигла нічого сказати, адже батько зник. Я стільки налаштовувала себе, готувалася до цієї битви, а батько вирішив взяти все на себе. І з одного боку я навіть була вдячна, адже до кінця не впевнена, що могла би це зробити. Хоча раніше в мене ніколи не було сумнівів. Це кохання робить мене такою сентиментальною. Та часу на роздуми не було, адже вороги все не закінчувалися. Я вже навіть отримала кілька поранень, але поки в ейфорії битви не відчувала болю. Поступово їх ставало менше, а я відчувала втому. Ті, що залишалися в живих, прийняли рішення втекти. І це було єдиним вірним рішенням для них. Та ми їх спіймаємо потім. На щастя мало ельфів прийняли сторону Левіани, і майже всі вони вирішили здатися. Від цього я трохи розслабилася. Та коли все закінчилося, я побачила свого батька, що схилився над тілом Левіани. Вона більше не дихала. Він таки виконав свою обіцянку...