ГЛАВА 13.1. Гіркі слова

– Панно Рінеро, сонечко встало! Розплющуйте очі, мила моя, пора снідати! Не прикидайтеся, княжно, аромат ваших улюблених булочок давно вже вас розбудив!

Перина, в якій запросто можна потонути, легка, майже невагома ковдра, густий аромат ванілі… Я розуміла, що це сон, але голос няньки, що не навчилась правильно вимовляти «Реджіневра», здавався таким реальним… І байдуже, що останні місяці мого життя в Тавенні вона називала «панною Рінерою» не мене. Стара, що так легко змінила об’єкт свого обожнювання, в снах залишалася лагідною і турботливою Мірушою, співчутливий голос якої я чула кожен день упродовж вісімнадцяти років.

– А чай із чим? – Перед очима металися дивні чорно-білі картини, проте мені не хотілося на них зосереджуватись. Нехай ілюзія триває трохи довше… Тепло… Смачний запах… М’який голос… Я знала, що це – несправжнє, і все ж намагалася затриматись у солодкій дрімоті. – Знову імбир? Набридло! Хочу малини. Точно, принеси малинове варення. І трохи меду… І…

– Може, тобі й наслідного принца запросити для повного щастя? – Міруша хрипіла, немов простудившись. – А заодно і самого Треннана покликати, щоб благословив ваш вічний союз?

– Не треба принца. Він занадто юний… І негарний… Стривай, хіба король все-таки приїхав у Тавенну? – Вражена несподіваною думкою, я жваво смикнулась у ліжку і невдоволено скрикнула, виявивши, що ледь можу поворухнутися під несподівано важкою ковдрою. – Е-гей!

Зусилля не були марними – сон перервався, і реальність вихлюпнулася на мене яскравим світлом десятка ламп, які висвітлювали до остраху знайоме приміщення.

– Прийшла до тями, водоплавна? Чудово. – Демон колихався прямо перед моїми очима. – Значить, принц для тебе занадто юний… А це прогрес, еге ж?

Я похмуро хрюкнула, згадавши: колись я погрожувала закохати в себе спадкоємця Ренії (як же його ім’я?) і змусити його стерти князівство з лиця землі.

– Ми вже тут?

Ферн не уточнював, що малося на увазі під розпливчастим «тут».

– Так.

– Як? – видихнула я, не в змозі повірити в це. – Коли?..

– Почати з Ліви?

– Як? – повторила я, не почувши його слів. – Як?!

– Гаразд, почнемо з Ліви. – Хоч демон і здавався незадоволеним, я відчувала, що йому не терпиться розказати новини. – Ти провалилася не в колодязь, а в колишню дренажну канаву, наповнену водою, що ще не встигла замерзнути.

– Водою? Якою водою? – Нічого такого я не пам’ятала.

– Не перебивай, а то розпитуватимеш когось іншого. – Срібляста пляма відсунулась. – Артан тебе витягнув і якимось дивом доніс до карети.

– Брешеш! Та він сопе як столітня бабця, коли свої речі піднімає! – викрикнула я і відразу замовкла, злякавшись, що Ферн виконає погрозу.

– Мела знайшла королівську кімнату-портал, але там усе розплавилося. Відновити малюнок вона не змогла.

– Га? А як же…

Схоже, демон уже забув про «Не перебивай, а то…» і просто був радий поговорити зі мною.

– Чиж згадав, що десь чув, нібито кожна карета таємної служби короля в разі небезпеки може стати порталом.

– І?..

– Ну, там на підлозі якісь ледь помітні малюнки були. І на стінках. І на збруї.

– І?

– Мела сипнула на них срібного пилу, щоб перевірити.

– І?!

– І ми разом з каретою і кіньми опинилися в гостьовому будинку тавеннського відділку нишпорок. Зараз Чиж розмовляє з начальством, Ів вчепилася за ним, чаклунка і Ведмедик вирушили на ринок, а я стежу, щоб ти не захлинулася.

– Захлинулася? З якого дива?! Я ж не… От же ж! – Мені нарешті вдалося зрозуміти, чому це приміщення таке знайоме і водночас майже забуте.

Труби, крани, веселенька плитка… Ванна кімната! Справжня ванна кімната зі справжнім водопроводом і справжньою ванною, в якій…

– Ферне – оманливе м’яко почала я, – чия це була ідея – кинути мене у ванну?

– Забула, що викупалась у крижаній воді, квочко? – огризнувся він. – Ти була як крижинка, а Мела не хотіла зігрівати тебе магією. Занадто багато срібною пилу за тиждень. Вона каже, це не зовсім безпечно.

– Угу, друга сова їй ні до чого, – буркнула я. – Ні, річ не про те! На тепло не скаржуся. Слухай, там стоїть… Чай? А на таці під кришкою? Булочки, як це мило… Ферне, чисто з цікавості – хто кинув мене у ванну разом із ковдрою і подушкою, га?! Я поворухнутися не можу під вагою мокрого пір’я! Це високородний недоумок, так?! Рятівник, щоб його!

– Рятівник, – несподівано серйозно підтвердив демон. – Припиняй, Тає. Нарешті ми знову самі… Треба провести час із користю.

– Смерті моєї хочеш? Та я ледь не потонула… Чи не замерзла? Без різниці! Відчепись, дрібното!

– Я маю ще багато чому тебе навчити, – гнув своє він. – Зосередься.

– Іди ти! Знову ці занудні промови? Ренія, Треннан, дракони – наче більше немає тем для розмови! Краще розкажи про сьогодення. Чому Мела залишила сестру одну?  В місті Ів стала для неї тягарем? І з якої радості чистильник взявся за нею приглядати? Чаклунка наказала? Точно! Чим вона йому погрожувала?! Чи нишпорка запам’ятав мої слова про жабу… Ферне?..