6.3

Мела відрізала, що якби люди помирали лише тому, що хтось захотів їхньої смерті, світ давно спорожнів би.

– Озброєна варта? – ляпнула я чи то на підтримку Плібії, чи то щоб привернути її увагу до чогось, окрім моєї персони.

– Люди отримують посади не тільки за красиві очі! – Чаклунка нарешті перестала стримуватися. – І родичі не у всіх є! І хабарі не скрізь спрацьовують! Як, по-твоєму, Кьерн за кілька років став наглядачем у Лісах і Підліссі? Думаєш, хтось зібрав усіх нишпорок і навмання тицьнув пальцем? Ні! Чиж заробив це місце! Так, протекція Зарлата дала йому можливість проявити себе, але ніхто не працював замість нього! Він розумний, сміливий, спритний, не боїться крові і знає, чого хоче. Таємна служба короля – небезпечна справа, а не гурток чистописання. Чесно, Тає, я все можу зрозуміти і сприйняти, проте твоє ставлення до людей виводить мене з рівноваги! Одним ти приписуєш вміння, близькі до надприродних, а інших ні за що не маєш! Чиж подбає про себе і про мою сестру. Він знає, як це робиться. Він майстер у цьому!

– Нам би такий майстер теж не завадив, – похмуро сказала я, з невдоволенням відчуваючи рум’янець на щоках.

– Кьерн знайшов те, що шукав. Решта – не його війна.

– А як же помста? – наполягала я.

Плібія стояла з відкритим ротом і явно нічого не розуміла. Королівський розшук, помста, загадковий незнайомець… До її честі, вона не намагалася випитати подробиці. Не те щоб я збиралася їй пояснювати все на пальцях…

– Є речі, поруч з якими помста несуттєва. У нього тепер інша мета.

– Щасливе сімейне життя? – гірко припустила я. – Діти і внуки в маленькому будиночку на узліссі?

– Білий Дракон.

Я поперхнулася черговою фразою. Сойл? В якому сенсі він може бути метою? Ніхто в цьому світі ще не замахувався на дракона. Крім іншого дракона, звісно.

– Сто золотих монет, – нагадала чаклунка. – Сойл любить золото.

Точно, вона ж щось там продала титулованому чаклуну! І ті сто монет… Ну так, не тягає ж вона їх у кишенях!

– І тебе все влаштовує? Думаєш, цей недопалач – кращий варіант для Ів? Крові він не боїться – оце так чеснота! Він втече з грошима! І ніяке заклинання не допоможе!

Мела не удостоїла мене відповіддю. Я й сама не вірила в те, про що говорила. Якщо відверто, я заздрила і намагалася звикнути до нової дійсності у властивій мені манері. Адже їм потрібно лише потрапити за межі князівства, і Зарлат їх не дістане, бо ж це не його територія.

Чаклунка має рацію. Це тільки я досі бачила в Чижі смішного хлопчиська з палацової варти. Лише для мене він назавжди залишиться гарненьким приблудою, що колись займав думки пустоголової княжни. Так, у минулому Кьерн оцінив моє життя понад своє і заступив шлях тавеннському катові. Після моєї втечі на нього виплеснулася лють князя. Відтоді він жив заради помсти… Звичайно, заради помсти – він не вплутався б у нашу авантюру, якби дорожив тим становищем у суспільстві, якого домагався роками! Нехай спочатку мені й здавалося, що Чиж приєднався до нас через колишні почуття до Атайї Тавеннської, я досить скоро зрозуміла помилку.

Він не бажав ні слави, ні поваги, ні уваги. Кьерн жадав поквитатися з людиною, яка понівечила його заради забави. З тим, хто заспокоював нерви, ріжучи чуже обличчя. Якби Ергел Жескар хотів відплатити за мою втечу, він наказав би шмагати винного стражника до смерті, або заморив би його в катівнях, або зніс би голову з плечей… Але ні, князю потрібно було інше!

Зламати.

Розчавити.

Насолодитися чужим відчаєм.

Відібрати те, що, на його думку, було головною цінністю молодого вродливого хлопця – привабливу зовнішність.

Викинути понівечену ляльку і забути про неї.

Чиж якось зізнався, що над його обличчям працювали кращі чаклуни-цілителі. Цю страшну фізіономію склали зі шматочків. Він досі з гільдією розплачується – послуги магів коштували стільки, що простіше повіситись. Ну а шрами, які залишилися, – суща дрібниця в порівнянні з тим, що було. Говорити, дихати і бачити вони не заважають. Та й чаклуни чесно попередили, що навіть якщо їх прибрати (а це зайняло б чимало часу і, що значно істотніше, золота), колишню зовнішність не повернути. Хіба що Чиж збере сто золотих для Білого Дракона.

Але так далеко Кьерн не заглядав. Своє майбутнє він уявляв лише до того моменту, коли доля (чи план – як вийде) звела б їх із Ергелом Жескаром. А після… Нишпорці хотілося, щоб це «після» настало, але він розумів, що воно вкрай малоймовірне.

І тут йому трапилася наша розмаїта компанія. Вона складалася з його минулого – мене; сьогодення – можливості помститися в особі чаклунки; і майбутнього – Ів. Перші два пункти для Чижа не були чимось новим, а ось третій… Третій виявився приємним сюрпризом, перед яким він не встояв.

У кожного є право на шанс. Але чому цей шанс повинен стосуватися помсти? Кьерн вибрав інший шлях. Можливо, тому що до князя підібрався Зарлат? Мало вірилося. Як на мене, Чиж просто закохався у Ів, і її щастя було для нього важливіше за ненависть до Ергела Жескара.

І якщо їм вдасться вибратися з князівства… Зберегти золото… Знайти Сойла… Ну-ну, а як же таємна служба? З королівського розшуку не йдуть, коли забажається. Або Ів буде дружиною нишпорки, або їм доведеться ховатись до самої смерті. Але чим погана доля державного службовця? Кьерн заробляє достатньо… Для простої людини. І у них є на п’ятдесят монет більше, ніж потрібно дракону.