Право на сина

Глава 5

«Ну що? — мій лікар дивиться на мене з неприхованою радістю. — Можу тебе привітати, усе вдалося. Термін приблизно п’ять-шість тижнів. Ти навмисне не приходила раніше? Щоб уже напевно?

Я здивовано витріщилася на неї. Тобто вдалося? Що вдалося? Які тижні? Це неможливо!

— Але я пила пігулку, — заперечую, підводячись із крісла й обсмикуючи плаття.

— Яку пігулку? — уточнює Лариса Петрівна.

— Екстреної контрацепції.

Почуваюся дурепою, яка всього чотири місяці тому плакала, казала, що їй потрібна дитина, а потім узяла й одним махом випила препарат.

— Не розумію. Ти ж дитину хотіла, ми стимулювали твої гормони. Навіщо пігулка?

— Там… так склалося.

— Насте, — вона накриває своєю рукою мою долоню. — Ти не хочеш цю дитину? Аборт у твоєму випадку протипоказаний, сама розумієш, з таким діагнозом…»

Я відриваюся від спогадів і фокусуюсь на подрузі, яка махає перед моїм обличчям руками, намагаючись привернути до себе увагу. Вона помітила мою дивність і тепер намагається допитатися, що і як.

— Вибач, я прослухала.

— Ти пігулку навіщо випила? — запитує розгублено.

Я зітхаю, не знаючи, як пояснити те, що зробила. Я хотіла дитину і мріяла, що народжу не від кого-небудь, а від того, хто подобався, за ким стежила, роззявивши рота, і про кого мріяла. Дурною була, але хіба таких, як я, мало? Скільки дівчат стежать за відомими блогерами та медійними особистостями, закохуючись і мріючи про них? Єдина відмінність між мною й ними в тому, що я змогла не тільки доторкнутися до чоловіка своєї мрії, але й народити від нього дитину.

Будь-яка б стрибала від радості, хвалилася в соціальних мережах, пішла б на канали новин. Ще б пак. Дитина від самого Станіслава Лебедєва — відомого бізнесмена, популярного блогера і просто неймовірно сексуального чоловіка. Про нього мріяли багато хто, і я включно з ними. Хотіла бути поруч, торкатися його, хоча б раз наблизитися до мрії.

Я ж навіть не була зареєстрована в мережі, видалила обліковий запис, який у мене колись був, боячись, що хтось може помітити схожість. У перший рік вона була практично непомітною, але зараз… мабуть, у Стаса занадто сильні гени, тому що Даня неймовірно сильно схожий на нього. Не впізнати це неможливо, і я боялася, що він колись наткнеться на свого сина. Або хтось пришле йому фото.

— Ну? — квапить Лєра.

— Зі злості. Він дав мені гроші й виставив представницею найдревнішої професії, я зі злості проковтнула пігулку, вирішивши, що не хочу народжувати від такого, як він.

Я ж справді так і думала. Навіщо мені дитина від такого, як Стас? Якщо після добре проведеної ночі він виставив мене незрозуміло ким і образив. Я була зла.

— Таблетка не подіяла?

— Ні.

— І ти йому не сказала? — Лєра явно не розуміє, чому я цього не зробила.

— А повинна була? — усміхаюся.

— Звісно повинна була. У вас порвався захист, ти ковтнула пігулку, вона не подіяла, ти завагітніла. Чому ти йому нічого не сказала? Ти ж не завагітніла обманом!

— Лєр, про що говорити? Що я завагітніла? Він би відправив мене на аборт. Бачила б ти, з яким обличчям він говорив, що йому не потрібні проблеми.

— І що? Не потрібні, але вже сталося, а тобі не можна було переривати вагітність.

— Ти думаєш його це хвилювало? Лєр, ну що ти як маленька, він бізнесмен, відомий на всю країну, а я хто?

— Дурна ти, Насте, я б на твоєму місці давно йому розповіла, а ти тут зі страху щулишся. Ну багатий, впливовий, вродливий, і що? Він же не деспот, Насть, та і право матері бути із сином ніхто не скасовував.

— Лєр, я хотіла дитину для себе, я не збиралася вагітніти від Лебедєва, щоб потім кинути йому пред’яви й зажадати аліментів. Я народила для себе.

— Ні-і-і-і, дорогенька, — сміється подруга, відпиваючи з келиха ігристий напій. — Для себе ти б народила, якби твій план спрацював і Лебедєв узяв захист із твоїх рук, а так це вже збіг обставин. Ти й пігулку випила, і приготувалася до того, що не народиш, усе зробила, як він просив.

— І що ти пропонуєш? — запитую, беручи зі стола келих, але відразу ставлячи його назад. Пити вже не хотілося, та й голова почала розколюватися. Я хотіла дізнатися, як вийшло так, що Лебедєв повернувся, а Лєра намагалася переконати мене в тому, що йому варто розповісти.

— Скажи йому про те, що в нього син росте, — впевнено пропонує Лєра.

— І що це змінить? — запитую, дійсно не розуміючи, який у цьому сенс.

— Ти припиниш бояться, що він у тебе його забере, й почнеш нормально жити. Заведеш акаунт в інстаграм, познайомишся з кимось, ти ж живеш відлюдницею.

— У мене є Макс, — нагадую їй про хлопця, але подруга лише відмахується й одним махом осушує келих.

— А що Макс? Він скільки разів тобі пропонував до себе переїхати? А ти все відмовляєш. Чому?

— Лєр, нумо не зараз.




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше