Право першої ночі для володаря драконів

Глава 15

Ксенія здивовано витріщалася на дракона. Він так привільно розташувався на підвіконні, а тут, на хвилиночку, поверх десь третій або навіть четвертий. Ну от, знову в її життя увірвався цей гад, що перешкодив утечі! І не набридло муляти їй очі? Але, треба віддати йому належне, він хоча б вніс свіжий струмінь у свавілля, що тут відбувається.

– Забираєте? – прошипів біловолосий, дивлячись на новоприбулого як на ворога народу. – І з якого це дива?

– По згаданому вами раніше давньому закону права першої ночі, – спокійно відгукнувся помаранчевоокий, немов це була звичайнісінька причина, щоб вкрасти чужу здобич. – Ну, або просто тому, що мені так хочеться.

Здається, всі троє драконів остовпіли від такого нахабства несподіваного візитера, особливо рудий, який розім'яв кісточки пальців з вельми войовничим виглядом. Ну ще б пак, у нього з-під носа збираються поцупити особистого цілителя, на сили якого він так сподівався. Тут будь-хто обурився б.

– Вас тут не чекали! – наїжачився Каяр. – Хто ви такий і що тут робите? Бірсайскій округ – моя територія! – заявив вагомо. – Якщо негайно не поясните, ми вживемо заходів!

Віртар і Дрейнар стали поруч із намісником, немов демонструючи, що чужинець знаходиться в меншості.

А Ксю косилася на нового дракона, не знаючи, чи то радіти його появі, то чи навпаки. Неприязнь боролася в ній з полегшенням, і вона не знала, що зрештою переможе. Але ще більше їй хотілося знати, хто з драконів врешті переможе. Можна сказати, вона просто жадала про це дізнатися, тому що від результату протистояння залежала її доля.

– Хто я? – переможно посміхнувся новоприбулий. Отакої, нервам цього типу можна позаздрити. – Всього лише той, кому належить кожен куточок Кінарії, кожна хатина... і Бірсайський округ в тому числі.

Обличчя нерозлучної трійці помітно витягнулися, та й обличчя сіери Трайдер теж. Жар, яким раптом спалахнуло від помаранчевоокого, підпалив фіранку, яку Каяр спішно загасив потоком магії. Енергія, яку випромінював чоловік, була воістину лякаючою і в той же час підкоряючою, вона змушувала не тільки з ним рахуватися, але і схиляти голови. Навіть дракони напевно це відчули, що вже казати про слабку людську дівчину, яка остовпіла і намагалася зрозуміти, що взагалі відбувається.

А відбувалося і справді щось неймовірне. Чорне вбрання екстремала майоріло на вітрі, немов його колисали незліченні потоки енергії, коротке темне волосся на очах змінювало колір на насичений червоний і подовжувалося, поки не сягнуло талії, а риси обличчя дещо змінилися і стали трохи більш жорсткими (або справа була у виразі обличчя, яке випромінювало гнів?). Загалом, тепер перед Ксюшею знаходилася зовсім інша людина (вірніше, дракон), який, судячи з усього, скинув маскувальні чари і постав перед присутніми у всій красі.

– Володарю! – хором вигукнули дракони.

Переглянувшись, вони впали на одне коліно, на їх обличчях була накреслена повага, хоча Каяр зробив це з явним небажанням і продовжував кидати на вечірнього гостя невдоволені погляди спідлоба. Ксюша теж автоматично присіла в дещо подібне до реверансу, бо аура цього лускатого не допускала прояви ні найменшої неповаги.

Добре, що тілом сіери Трайдер зараз володіє Ксю, бо що справжня Ліра неодмінно б знепритомніла від одного вигляду цього індивіда. Так ось він який, Янар Дартрейн, володар Кінарії, про якого вона так багато чула, але жодного разу не бачила!

Те, як при спогляданні його істинного вигляду присмирніла трійця драконів, Ксенії дуже сподобалося, але щось підказувало: зарано вона зраділа. І взагалі, що він там казав про право першої ночі?

– Що це за розподілення чужого майна ви тут влаштували? – гримнув правитель, немов був батьком, який застав трьох неслухняних синів на гарячому. – Чи я поквапився, наділивши вас повноваженнями? Га, сіере Брайтрейн?

Повелитель зіскочив з підвіконня і ступив у кімнату, ховаючи крила. Червоноволосий і широкоплечий, цей дракон випромінював силу самою своєю присутністю. Хоч він і був зараз в людській подобі, його очі були драконячими і все яскравіше переливалися всіма відтінками помаранчевого, демонструючи невдоволення.

Намісник стиснув губи і продовжував дивитися з-під лоба, мабуть, розмірковуючи, що сказати у своє виправдання.

– А ви двоє? – новоприбулий перевів важкий погляд на друзів біловолосого. – Тільки й знаєте що бенкетуєте після того, як пішли з казарм.

– Але ми ж не марно гуляємо, а заліковуємо рани... – почав було Дрейнар.

– Всі ми були поранені у цій війні! – перебив його сіер Дартрейн. – В тій чи іншій мірі. В тому числі і я, – і, відкинувши з обличчя волосся, повернувся лівим боком, який досі був прихований від очей Ксенії, а там...

У дівчини мурахи по тілу пішли. Щоку дракона спотворював кривий шрам з безліччю відгалужень. Мабуть, разом із маскувальними чарами спали і ті, які прикривали це каліцтво. Ксю дивилася на нерівні краї підживаючої рани, напевно нанесеної магією смерті, і відчувала, як мимоволі у неї сверблять долоні, немов магія хоче прорватися назовні і... Що? Залікувати цю жахливу рану?

– Вам пощастило зберегти близьких, але багато хто втратив братів і батьків, – в голосі повелителя Кінарії з'явилися гіркота і жаль.

На слові «батьків» Каяр здригнувся, по його обличчю пройшла судома. Ну так, він же, як і сам король, нещодавно втратив батька. Але це все одно не дає право сіеру Брайтрейну обходитися з Лірою як з річчю, навіть якщо вона співчуває його горю і готова поставитися з розумінням.




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше