Прекрасна Соломея

Розділ 5 Східний Вітер Змін

В очах спалахнули іскри зеленого, синього, жовтого кольорів, а тоді вони затанцювали в хороводі і за мить до того, як мене могло би знудити – усе припинилося. Темрява змінилась світлом, печера – полем, а вогка кам’яниста долівка -  росяною травою. Радість розлилася по венах, а тоді серце стиснулося в передчутті можливого болю і дикий тваринний рик вирвався з моїх грудей. Хресний завмер за два кроки від мене. Його, по батьківському тепла, посмішка так нікуди і не зникла:

- Навчилась таки.

Це був мій дім. Не зовсім мій і не зовсім дім. Просто невеличкий будиночок мого хресного, в поселенні за день їзди до столиці, де я виросла і, котрий, вважала своїм бункером, а біля нього стояв той самий старий добрий Хресний, та в руках у мене був «Інший». Для Нічної Химери, до яких належав Кріс, появлятися в далекому тилу Сардинії прирівнювалося до смерті. Йому тут не вижити. Я зрозуміла це відразу, а отруєння Зеленоокими Нявками та магічна виснаженість були не найкращими помічниками.

- Так значить слухи не брехали і ти справді з хлопцем втекла?! – посміхнувся хресний і я ще сильніше стиснула Кріса в обіймах, загрозливо ричучи, так що мужчина примирливо показав пусті руки, - Я нічого йому не зроблю, Солька, але за інших гарантії не дам, - посміхнувся він і тільки зараз, опустивши погляд, я нагадала собі, що приховати особистість Кріса було нереальним явищем. Усі сардинці були світлими: волосся чи шкіра, не мало ніякого значення. Я сама, зрештою, була блондинкою. Та Кріс був загорілим брюнетом. У нього навіть очі були шоколадного кольору.

- Крім того твій хлопець, здається, не надто добре себе почуває, - тихо підмітив хресний остаточно переконуючи мене в своїй правоті…

Ночі тут  були темними не те, що в місті. Дім був маленьким, а віконця – низенькими. Лише коли їх заслонили, а двері зачинили на всі замки я розслабилась і дозволила хресному оглянути Кріса. 

- Досить непогано, - нарешті виголосив він і я знову кинулася до хворого та напів дорозі завмерла.

- Він буде жити. Ти зробила все правильно, - продовжував хресний, та ближче до ліжка з хворим я вже не підходила.

- Вилікуй його. Не гоже розпочинати нове життя з смерті. Навряд чи Вільний Птах оцінить це.

Очі хресного округлилися і я пояснила хто насправді буде моїм нареченим. Хресний пхикнув, а тоді відправивши мене в мою стару кімнату, під горищем пішов по воду.

 

Ліжко, за піччю, на якому лежав Кріс, ми закрили білою тканиною. Хресний цілком виправдовував мою довіру. Він сидів з юнаком вдень і вночі, та жар не припинявся. Коли в поселенні затихало і  усі засипали, я підповзала до шпарини скраю під самою стріхою, щоб глянути на юнака. Кріс не приходив до тями. Зелений яд виводився погано, а я, намагаючись доказати собі, що Хресний помилився на рахунок наших стосунків, оминала аркадійця десятою дорогою, але й на двір виходити не поспішала. Хресний не забороняв мені, та я остерігалась, що до столиці дійдуть чутки, де я.

На вулиці було тихо і темно. Усі спали. Хвилину провагавшись я таки вирішила зробити виняток і перевірити стан свого супутника. Обережно відкривши ляду та спустилася по драбині вниз. Вітер не пробачить мені, якщо з їхнім «малюком» щось станеться. Нічні Химери з табору нагадували мені батьків у ставленні до Кріса. Це було помітно з перших секунд мого перебування в таборі. Абсолютно всі, без винятків, не давали мені підступитись до нього, хоча шукала я Вільного Птаха і на Кріса спочатку навіть і не глянула, доки він сам до мене  не підійшов.

Дошка під ногами рипнула і я завмерла, а потім відслонила білу трапку. Він важко дихав і метався у сні. Присівши скраю я взяла його руку. Колись зеленуваті шрами від кігтів нявок стали уже червонуватими і поволі заживали, а чоло юнака, виявилося, дуже гарячим на дотик. Та більше мене цікавило чи вернувся його шоколадний колір очей чи зелена плівка і досі збереглася. Не довго думаючи я потормосила його і прогарчала на вухо його ж ім’я. Спілкуватись з хресним не було, ані найменшого бажання.

- Кріс, - не вгавала я, доки його повіки не здригнулися і погляд не сфокусувався. Гарячий шоколад з невеличкими спалахами зелені, яка все ще залишилася після отруєння.

- Я так і знав, що на довго тебе не вистарчить, - спалахнуло світло і Хресний схрестив руки на грудях. – І довго ти нас морочити зібралась? – поцікавився він.

- Та кажу ж: я за Вільного Птаха вийду і крапка, - спалахнула я, щоб по хвилі запихнути вину чим по дальше.

- Чим тобі я не підходжу? –  голос Кріса звучав хрипло і майже не чутно і я відвела погляд. – Я один з Нічних Химер. Знаю, що сім’ї чи грошей у мене немає і навряд чи я зможу дати тобі все на що ти сподіваєшся, але якщо зараз не спробую буду жаліти до кінця свого життя. Будь-ласка давай спробуємо, Соль, а?

Я лише губу закусила та відповісти не змогла. Міфічний Вільний Птах наглухо засів в моїх думках і місцем нареченого поступатись не хотів. Батько колись сказав, що занадто вперта і я це добре знала. Та лише одна думка, що ніколи не побачусь з Крісом заставляла мене пригадувати всі бойові заклинання, котрі коли-небудь бачила.   

- Навряд чи Вільний Птах буде спокійно поставиться до ролі коханця в виконанні Кріса, - розсміявся Хресний, а мене така злість взяла.

- ЗАМОВКНИ! – гаркнула, а тоді обернулась до юнака. Рука ледь видно здригнулась, коли я простягнула її торкаючись його обличчя – посміхнувся, притулив мою долоню до щоки, а тоді сотнею мурашок розповзся по тілу його поцілунок.




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше