Прекрасна Соломея

Розділ 14 Падіння в пропасть

Столиця стогнала. Будинки горіли, люди кричали, діти плакали. Столиця Аркадії помирала в агонії в той час, як в будинку Головнокомандувача його дружина, а заодно і Королева країни народжувала. В неї було довге шикарне чорне волосся, гострі скули і надзвичайно темні очі. Її вважали еталоном краси Аркадії.
-    Ще трошки і це все закінчиться, - схилився над молодою королевою лікар. 
-    Ви впевнені, - схопила вона його за руку ледь стримуючись щоб не закричати від болю, - ви впевнені, що мій хлопчик не виживе?
Десь там, за вікном, в черговий раз щось бахнуло і будинок по сусідству спалахнув, як сірникова коробочка. 
-    Роди почалися занадто рано, - втомлено видихнув лікар в черговий раз пояснюючи молодій королеві уже відомі їй факти, - у нього не встигли розвинутися легені. Він не виживе. Зате ми можемо врятувати вас і разом з Головнокомандувачем Мерлоу ви зможете народити ще багато дітей. 
-    Це ж не все, правда, - втомлено продовжила жінка кривлячись від болі. Та лікар вже не відповів. Він нахмурився дивлячись в вікно. В ту ж мить жінка скрикнула, вигнулась, намертво вчепившись в крісло рукою, а тоді впала назад важко дихаючи. На обличчі лікаря проступив страх:
-    Король мертвий? – не то запитав не то ствердив він.
-    Так, Головнокомандувар військ Аркадії тільки що був вбитий, - мертвим голосом відповіла Королева.
-    Ви впевнені? Це Полководець Сардинії вбив його?
-    Так. Він порушив закон і вже не має права на корону.
-    Його сина офіційно визнали мертвим, - з’явився з-за дверей ще один офіцер. – В нас немає кому передати корону. Країну розграбують і зруйнують. Хто захистить?
Втомлена жінка, видихнула. Чергові схватки закінчилися і крім її наперед похороненого сина, корону вона не мала кому передати. 
-    Готуйте ритуал, - кивнула вона офіцеру, а тоді поцікавилася в лікаря часом.
-    У нас є лише хвилин з десять-п'ятнадцять, - відповів він їй.
-    Перенесіть мене на площу. Я поклянусь замість сина, а ви, - схопила вона лікаря за руку, - рятуйте його, а не мене, добре. Магічний артефакт корони повинен врятувати йому життя. 
-    Як накажете, - схилились в поклоні лікар і офіцер, а за вікном уже догоряла столиця освітлюючи нічне небо на сотні кілометрів. Евакуація йшла повним ходом. Мертвих ніхто не ховав, панував хаос серед якого кожен добре знав, що йому робити. 
-    Захисти їх, - ніжно погладила свій живіт молода Королева, добре розуміючи, що швидше за все сонця їй вже не бачити. Вона витерла сльози і схопилася за міцні плечі своїх підданих, які несли її на головну площу столиці, де віддавна проводили всі коронації. – Його звати Кріс, - тихо продовжила вона звертаючись до своїх помічників, - вашого нового короля зватимуть Крістофер Мерлоу і він захистить вас, поки в країні не появиться, той, хто зможе взяти на себе відповідальність за країну.


Вогонь тихо палахкотів, а Кріс смажив ще тепле м'ясо. Шрам скакав навколо нього немов песик, а моя брехня затягнулася і тепер я не знала, як зняти маску юнака із свого обличчя та що сказати. Навколо стояли гори і було дуже холодно. Ми не були готові до подорожі. 
-    Тут не далеко є славнозвісне найпівнічніше місто  Сардинії, - тихо почав він.  – Я проведу тебе туди і звідти ти зможеш дістатися, куди захочеш. 
-    А давай в столиці розстанемося? – запропонувала я, уявляючи як познайомлю його з батьком. 
-    Мені краще туди не йти. Але ти врятував мені життя, тому до стін столиці я тебе підведу, - відразу погодився він і ми взялися за вечерю. Жир скапував по руках і падав на землю. Було дуже смачно, а потім ми ще довго сиділи біля вогню поки не поснули. Було темно, а з неба світили зорі, коли горами пролетіло відлуння. Я зірвалась на ноги навіть не розуміючи що відбувається. Кріс вже затоптував вогонь, а поруч у весь свій  ріст височіла Нічна химера. Шрам тихо погаркував дивлячись мені за спину. 
-    Слухай сюди. Підеш тим шляхом. Внизу буде місто, про яке я говорив. Тут трохи є де йти, але до обіду, ти повинен дійти. Вони  не стануть тебе переслідувати. Їм потрібен тільки я. За тобою вони не підуть. 
Він ще щось хотів сказати, але у мене ввірвалось терпіння. Я схопила його за руку заставляючи поглянути на мене, а тоді зірвала маску Яни:
-    Тільки попробуй знову мене кинути. Ти ще мені за минулий раз не відповів.
Він посміхнувся. Якось невпевнено, але відповіді я вже не чекала, а потягнула його до Шрама:
-    Поїдемо разом, а то раптом ти в останню хвилину передумаєш.
-    Так не можна, - ледь чутно відповів він. Я сховала барсика за пазухою і потягнула Кріса до Шрама. Величезна нічна химера, скалила зуби і тихо гарчала, та мені було все-одно і лише коли я обняла Кріса за талію юнак тихо і трішки насмішливо відповів:
-    Взагалі-то Нічні Химери возять тільки  свого господаря.

Лієна – найпівнічніше місто в усій Сардинії знаходилося в стороні від Столиці, поміж горами. Воно було невеличким. З покон віків тут жили мисливці. В період війни це був один з штабів сардинійців, адже жоден поважаючий себе аркадієць ніколи не стане полювати. Тому коли Кріс приніс нам м'ясо на вечерю. Я здивувалась. Аркадія завжди славилась прекрасним чуттям природи.
-    Це нам не приємно, але коли мова заходить за власне життя приходиться вибирати.
-    Я винайму нам кімнату, - злізла я залишаючи разом з ним свого барсика. Це здавалось мені логічним. Він пригляне за ним. Сніг був усюди на всіх вулицях. Я ледве пересувалася. Люди не звертали на мене увагу. Таверна була переповнена народом. Місцеві просто випивали пиво і говорили. Я підійшла до власника і вже домовилась про кімнату, коли краєм ока побачила Принца Андре. Він сидів в оточенні своїх людей і жартував з місцевими. Я забрала ключ і просто вийшла на вулицю. Кріс чекав мене з моїм барсиком на руках і Шрамом, який лежав біля його ніг. Він посміхався і гладив сніжне хутро котяри. Такий домашній, такий рідний і такий свій. Я пропустила момент коли в його очах спалахнула тривога. Він зробив помах рукою, та магії не було. В цю хвилину вона знову підвела його і в наступної миті Кріс стиснув мене в обіймах, розвертаючи на місці. А тоді гаряча червона кров обпалила мою шкіру. Позаду тепер уже Кріса стояв Андре:
-    Це тобі за мій позор, Відьмо, - розвернувся і пішов принц чужого для нас Королівства, а я дивилась як Кріс Мерлоу жрець забутого культу Старої Магії, король Сардинії і головнокомандувач військ Аркадії, просто сповз на сніг.
-    Поклянись, що дбатимеш про мій народ, як про свій, - попросив у мене коханий і я поклялась, відчуваючи як холодна корона Королеви торкнулася мого чола. – Пам’ятай, ти клялась і тепер…
Більше він говорити не міг. Дихання збивалося і лише тремтячою рукою він ще намагався доторкнутись до Шрама, проти сили його вже покидали. Старому ритуалу по вбивстві господарем свого ж дикого друга не судилося здійснитися. 
Я просто порвала своє плаття перев’язуючи його рану, застосувала усю магію котру знала, а тоді просто наказала Сніжкові перетворитися. На прощання обійняла Шрама і попросила бігти за нами. Мені не хотілося, щоб він перетворювався використовуючи сили, котрих Кріс зараз не мав. Ледве витягши нареченого на білосніжне хутро Нічної Химери, приказала їй бігти в столицю. А в душі наростало невідоме досі відчуття. Я хотіла спалити всіх і все. Все Королівство принцом якого був Андре. 




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше