Зустріч з супергероєм

/Набридливий дзвінок/

- Ви мене реально дуже дістали. – роздратовано водить рукою по журнальному столику за дві тисячі доларів, ще не відкрив очі, а обличчя в’їлось у білосніжну подушку. – Де ж ти верещиш? Дістав…

    Роздався гуркіт на весь будинок. Уламки кришталю та коньяку устелили підлогу. Покоївка прилетіла зі швидкістю світла з «інструментами» та склянкою джерельної, це була звична справа, коли Марку Леонідовичу зле зранку і коли три зарплати середнього класу розбиваються вщент, два роки вірою і правдою, чому б і не знати?

- Марко, prego, ну, скільки можна? Ви себе зовсім не бережете… Per favore. – прибираючи скло, промовила Соня, так, та сама італійка, італійка, що працює служницею в Україні.

    Після того жорстокого побиття вона вже знову на вулиці на роздоріжжі, як і рік назад, тільки зараз куди б не пішов, ніде не чекають, зневірена просто кинула торбину на асфальт, сіла на неї та від відчаю заплакала, бо там, на Батьківщині, у неї був який-не-який дім, воліла б повернутися туди та за які кошти? Здавалося б, її страждання мали закінчитись, та вона вже не вірила в Бога, їй хотілося рвати на собі волосся, що не існує ні Всевишнього, ні чистих людських почуттів, її «чаша» знову розбилась, але не на шматочки, а просто в пил, таке вже ніхто не зможе відновити, навіть самий завзятий реставратор. Вона була доволі наївною і  довірливою, але всьому є межа і вона тільки що завітала в гості, і буде з нею до останнього подиху. Ось так народжуються циніки.

    Потім італійці пощастило, а можливо, і ні… (Вирішувати вам). Марк дуже поспішав на важливу зустріч, до якої готувався до пізньої години. Просто куняв дорогою на роботу, вирішив збадьоритися та випити концентроване, міцне еспресо, щоб взагалі не вирубитися, припаркувався біля торгівельного центру, вийшов з автомобіля класу люкс в чорному облягаючому  костюмі, який підкреслював ідеально виточене на тренуваннях тіло, але птахам все одно  на чому ти приїхав і у що ти одягнений, вони просто роблять свої брудні справи до грошей. Красень повернув голову на плече та подивився в гору на зграю пернатих, нервуючись пробубонів собі під носа:

- Ччччорт… - витирає серветкою послід, - Попив кави, зате ще й як прокинувся, день розпочався супер, нічого не скажеш. – почув хлипання, подивився по сторонам і його погляд зупинився на розпатланій дівчині, яка просто витріщилась у стіну, - Господи, - подивившись на небо, він видихнув ще важче і роздратованіше, - от це все обов’язково мало статися сьогодні? Хочеться, щоб цей день закінчився майже не розпочавшись…

-   Юна леді! Можливо, я можу чимось допомогти вам? – все-таки  наважився простягнути руку допомоги, - давайте підкину вас додому.

    Незнайомка поволі почала підіймати очі, волосся впало на плечі і тут він побачив, що вона нещадно побита, видав:

- Давайте краще до поліції, ні, давайте в медзаклад, а вони там самі розберуться і викличуть кого потрібно, - чи не вперше він розгубився, найкращий юрист в місті, справжня акула в цій справі, потрапивши в таку ситуацію, зазвичай йому доводилось захищати багатих покидьків і рятувати їх від чесного правосуддя, а тут йому прийшлося стати на інший бік, на бік добра. Принаймні, йому так здавалось.

    А розчарування повністю зробило Соню байдужою та і нерви зробили своє – почала боліти кожна молекула її тендітного тіла, а сльози вона уже і не намагалась стримувати.

- Вибачте, я віддам вам гроші на хімчистку, правда, тільки зароблю, одразу віддам, мені так шкода, - вона вже не плакала, а просто ридала.

    Рятівник уже і забув про зустріч, аж повернувся до пасажирки та побачив криваві п’ятна на білосніжних сидіннях, його знудило та запаморочилось в голові, він не переносив ні вигляду, ні запаху крові ще з дитинства, іноді йому було важко переглядати фотоматеріали до справ з кривавими сценами, за які він брався. Щодо Соні, то не дивлячись на свій юний вік, вона вже зрозуміла, що втрачає дитину, бо відчула дивну різку біль внизу живота, її серце розривалось навпіл від того, що вона втратила живу частину себе, плід колись щасливих митей, а з іншого боку – залишилася без частинки того тирана. Радість крізь сльози… Цю дилему закінчив новий приступ болі і вона попросила:

-  Відвезіть мене швидше, я не можу терпіти більше. – і втратила свідомість.  

    Марк не тямив себе від хвилювання, це, мабуть, вперше він робив добру справу не за гроші і це були досить незрозумілі відчуття. Чоловік відчував себе супергероєм, коли заносив знесилену дівчину до відділення швидкої допомоги, а далі покаже час.

- Мущщіна, це ви муж? Зайдітє, там вас доктар ждьот в конце карідора і двєрь справа. – необ’ємна санітарка дивилася вслід Марка і подібно сторожевій собаці слідкувала за кожним кроком, - По помитому не ідіть! Миєш тут, драєш… - продовжувала своє бурчання хранителька чистоти.

- Так, звичайно, - він чимдуж полетів до кабінету, йому було неспокійно і сам не знав чому.

- Присядьте та видихніть. Ми, можна сказати, врятували вашій дружині життя.

- Тааак, - тут він хотів пояснити ситуацію, але просто був настільки морально виснажений, що не став цього робити, - і я вам за це вдячний.

- Скажімо, цього замало, - промовив лікар і, взявши ручку та шматок паперу, почав прописувати цифри та підсувати цей клаптик до «чоловіка», ох, якби він тільки знав.

- Будь ласка, або дайте мені чек і я його оплачу, або приберіть папірець, якщо вам дійсно дороге місце роботи, ви ж розумієте, що це протизаконно, не мені пояснювати.