Пригоди цуценяти Сема

1

У листопаді, близько четвертої години вечора, однією з вулиць містечка Г. П. йшла дівчина. На вид їй було років десять, не більше. Поруч із нею бігло на повідку цуценя. (Як з’ясувалося потім, на кличку Сем). Із того як підстрибувала і посміхалася дівчинка, було видно, що вона почувалася дуже щасливою і радісною. Про це свідчила її щира посмішка й блискучі очі. Так було щоразу, коли вона виходила на прогулянку зі своїм Семом. «Ах, Семе, краще за тебе немає нікого на всьому білому світі! Який ти гарний, розумний!» – думала Аріна (саме так звали цю дівчинку). Сем і справді виглядав надзвичайно милим і товариським створінням. Капловухий, кумедна мордочка, чорні, як великі ґудзики, очі, й незграбні, дещо завеликі товсті лапи. Під час ходи його носило з боку в бік, а вуха підстрибували догори.
Надворі гуляв прохолодний вітер і здував із дерев останнє пожовкле листя. Люди похмуро проходили вулицею, повністю занурившись у свої думки й осінню меланхолію. Тільки Аріна разом зі своїм Семом бігли щасливі. Задзвонив телефон: «Алло, так, мамо, гуляю, – відповіла Аріна. – Добре, візьму. Білого чи чорного?» – запитала наостанок дівчина й поклала слухавку. Вона стала думати, де їй купити хліба. День добігав кінця, наближався вечір. Отже, батьки скоро повернуться з роботи. «Але як же я зайду в магазин, коли я з Семом», – міркувала Аріна. Вона пройшла вперед і побачила вітрину «АТБ». «Ти посидь тут. А я на хвилинку: туди і назад. Зрозумів, Семчику?» Дівчинка прив’язала повідок до дерев’яного паркана й побігла в магазин. Сему нічого не лишалося, як сидіти й чекати. Він

покірливо поклав мордочку на лапи й приліг. Не минуло й хвилини, як песик швидко знудився. Спочатку він похилив голову набік. (Сем завжди так робив, коли ставало нудно). Люди перевернулися догори дригом і стали заходити у двері вже зверху вниз. «Ось так краще», – подумав Сем. Далі він став розглядати і рахувати взуття. Повз нього проходили десятки пар черевик. Якщо б Сему довелося бути взуттєвим майстром, то він був би справжнім фахівцем. Ось пройшла пара вишуканих шкіряних туфель, прошитих по краю товстою капроновою ниткою. «А це, мабуть, пройшов якийсь підліток», – думав Сем, бо він добре знав, що білі кросівки з оголеними щиколотками носять тільки вони. Слідом за кросівками процокотіла пара туфель на шпильках. Так Сем розважав себе ще декілька хвилин. Аріни все не було видно. «Яке гарненьке цуценя, – нахилилася до Сема якась кремезна жінка. – Чекаєш, мабуть, на хазяїна, так?» – Сему вона здалася справжньою баржею, така вона була велика. Він поглянув на неї знизу вгору й завиляв хвостиком.

– Мамо, мамо, дивися, яке гарне цуценя, – тицьнув на Сема пальцем хлопчисько. – Я теж хочу собаку. Купи, купи.
– Ходімо. Собака – не іграшка. Це велика відповідальність, – відповіла жінка і відвела хлопця за руку. Хвилини очікування здавалися Семові за вічність.
Із-за рогу показалися два невідомі об’єкти. Це було двоє дивакуватих чоловіків. Вони одразу привернули увагу Сема. Перехожі також кидали на них косі погляди й сахалися вбік. Один із них був високим на зріст, у довгому чорному плащі, із надірваними ґудзиками, у розтягнутій набакир шапці. Інший нагадував підсмажений пончик. У вузькому, як млин, капелюсі, круглолиций, неголений, у клітчастому пальто з піднятим догори комірцем. Довгов’язий шторхнув свого приятеля ліктем під бік і кивнув на Сема. Мовляв, поглянь, який красень. Той погодився і  вони пригальмували прямо напроти Сема. Судячи з вигляду їхніх черевиків – вони були засмоктані, брудні й неохайні – Сем подумав, що це не інакше як якісь шахраї або пройдисвіти. Цуценя нащетинилося, притиснулось до стіни й відвело погляд.
«Швидше б прийшла Аріна», -– думав про себе Сем.




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше