Пригоди цуценяти Сема

2

-– Послухай-но, мені повилазило, чи це справжнє цуценя німецької вівчарки? - спитав Пончик.
– А мені по чим знати, здається на те, - відповів Довгов’язий. Обидва чоловіки тримали руки в кишенях й озиралися навсібіч, ніби вони були якісь агенти чи за ними хтось стежить.

– Гарненький песик, – сказав Довгов’язий і вже хотів рушити, як рука Пончика схопила його за лікоть.
– Дурню, зараз справжнє цуценя коштує близько тисячі гривень. Уловив? – Пончик натякнув йому на свою думку.
– Ну то й що? Нам самим нічого їсти. А ти ще пропонуєш, щоб ми собаку завели. Ти зовсім схибнувся? – обурився Довгов’язий і висмикнув лікоть.
-– Та ні, телепню, ти абсолютно не вмієш міркувати, куряча твоя голова. Якщо ми «позичимо» його, то зможемо перепрода-а-ти, – протягнув солодко Пончик. – Тепер уловив? – Чоловік сторожко озирнувся навколо.
– А, так би й сказав: треба викрасти цуценя, – повторив голосно Довгов’язий.
– Циц! – Пончик осмикнув його вдруге за лікоть і дав під бік стусана. – Тихіше не можна? - він показав очима на плащ Довгов’язого й натякнув жестами, що його верхній одяг схожий на справжній баул. А це означає, що туди може цілком поміститися не тільки цуценя, а цілий кран. Лише треба діяти швидко й не вагаючись. По очах Довгов’язого було видно, що він ніби все розуміє. Це він підтвердив тим, що тричі постукав себе по потилиці (цей знак означав, що тепер він остаточно усе збагнув).
Пончик відійшов у бік і став озиратися навколо. Довгов’язий рушив упритул до Сема, вдаючи, що не помічає його. Сем перелякався на смерть, присів до землі й відсунувся так сильно назад, на скільки дозволяв йому повідок. Цуценя відчуло, як від черевиків Довгов’язого тхнуло курячим послідом, лісом, білою глиною і ще чимось незрозумілим. Чоловік нахилився до Сема, вишкірив зуби й протягнув довгу, як голобля, руку. Він схопив собача за грудки, відв’язав із шиї повідок і за якусь мить Сем опинився за пазухою. Собача відчуло, як кощаві пальці міцно стиснули його щелепу. Це було настільки боляче, що на очах виступили сльози. Ці руки, здається, виламали не одну хвіртку або замок у своєму житті. Тому розтрощити щелепу цуценяті їм нічого не вартувало. Сем навіть не пискнув. Чолов’яги швидко рушили вперед, повернули за ріг вулиці й сховалися у вечірніх сутінках.Аріна аж зойкнула, побачивши замість Сема порожнє місце й повідок, який сумно лежав на змокрілому асфальті. Дівчина не знала, що їй робити. Спочатку вона кинулася в один бік, потім в другий. Але від Сема не було й сліду. Лише байдужі люди проходили повз неї, і здавалося, не помічали її біди. Дівчинка чимдуж побігла додому розповісти про все це своїм батькам. Крізь заплакані очі вона насилу роздивлялася перед собою дорогу.
Сем відчував, що усередині плаща тхне потом: це було схоже на запах риби й прілої тканини. Він був різким і неприємним, зовсім незвичним для його носа. Песик ще не розумів, що це за люди і що вони хочуть від нього. Але зі всього Сем здогадувався, що вони не бажають йому добра. Власне, так і було: вони зовсім не бажали йому добра.
– Заткни йому пельку, нехай не гавкотить. Ще не вистачало, щоб нас загребли через цього шмаркача, - лаявся Пончик.
– А куди ми тепер? У курятник знову? - спитав Довгов’язий. – Ні. Дай подумати. Обережніше, гілка. У курятник не можна. Тільки не з цуценям. Можуть помітити, – Пончик майже біг. Від швидкої ходи він задихався. – Ходімо на гаражі. Прив’яжемо його десь. Переночуємо. А там буде видно, – сказав чоловік. Із розмови було очевидно, що Пончик був у них за ватажка. Вони пішли поміж дворами, направляючись на околицю міста, за гаражі.




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше