Фроня і бруд

Лисичка Фроня дуже любила бігати на край лісу, вибиратися на найвищий пагорб і звідти розглядати село.

Мама-лисиця суворо заборонила їй підходити близько до села, бо там жили люди та собаки. А лісовим звірам треба було їх остерігатися. Але Фроня була дуже допитливою. Їй було неймовірно цікаво все, що відбувалося у лісі та поза його межами. Тому вона намагалася хоча б здалеку розгледіти те, куди не могла піти.

Одного разу, коли Фроня, як завжди, сиділа на своєму пагорбі під великою сосною, вона почула дивні звуки, що долинали знизу. Фроня спочатку злякалася і сховалася, але цікавість переважила, і вона обережно спустилася.

Під пагорбом була величезна брудна калюжа, і саме з неї долинали дивні звуки.

— Ти хто? — спитала Фроня, з цікавістю розглядаючи дивного звіра. Він був дуже схожий на кабанчика Васька, але не мав густої шубки і був дивного рожевого кольору.

Невідомий звір здивовано підняв мордочку з п'ятачком і хрюкнув:

— Я порося Яник. А ти хто?

— Лисичка Фроня. А чому ти такий брудний?

Порося дійсно було все в бруді, хоча це було не дивно, адже воно валялося і каталося в калюжі.

— Це тому, що я граюсь. Лазити в багнюці — це найбільше задоволення. — І порося, на підтвердження своїх слів, плюхнулося в самий центр калюжі.

— А хіба мама тебе не лає?

— Мама — ні, вона сама бруд любить. А ось господарі не пускають. Тож я втік. Тут я можу вимазуватись скільки хочу.

— Втік? — жахнулася Фроня.

— Ага. Он звідти, — порося махнув головою у бік села, — з ферми.

— То ти сільський, тоді зрозуміло, чому я тебе тут раніше не бачила. А бруд що, правда такий гарний?

Порося підняло голову і здивовано глянуло на Фроню, потім воно трохи посунулося вбік і хрюкнуло:

— А ти спробуй сама.

Фроня була дуже слухняна лисичка і добре пам'ятала, як мама казала їй, що калюжі треба обминати. Але, глядячи на порося, яке широко посміхалося, потихеньку стала однією лапкою в бруд.

Бруд виявився напрочуд м'яким, приємним і трохи слизьким. Фроня стала в багнюку другою лапкою. Спочатку обережно, а потім все сміливіше і сміливіше вона почала місити лапками бруд.

Порося підбігло і стрибнуло прямо біля самих лапок Фроні. Фроня не втрималася і впала в бруд. Через хвилину вони обоє каталися і хлюпалися в багнюці, сміялися, із задоволенням обмазуючи один одного.

— Виявляється, бруд такий цікавий і веселий! — сказала Фроня, коли в неї вже не було сил стрибати й гратися.

— Хрю! — задоволено хрюкнуло порося.

— Шкода, що мені пора вже додому, — продовжила Фроня, — мама мене, напевно, зачекалася.

— А завтра прийдеш? — запитав порося Яник. — Мені дуже сподобалося грати з тобою. Я завтра обов'язково знову втечу і тут валятимуся.

— Обов'язково! — кивнула Фроня і рушила додому.

Дорогою додому Фроня дуже втомилася і змерзла, вона ледве дійшла до своєї хатинки, вся тремтячи від холоду.

— Фроня? — вигукнула мама-лисиця, побачивши обліплену брудом Фроню. — Зараз же у ванну!

Після купання Фроня лягла в ліжко і міцно закуталася в ковдру. Вона дуже змерзла і ніяк не могла зігрітися. Холод був такий, що у Фроні зуб на зуб не потрапляв. Мама помацала чоло Фроні й сказала:

— Фроню, та в тебе жар.

Фроня замислилась і відповіла:

— Ні, мамо, ти, мабуть, щось сплутала, у мене не жар, а холод. Мені дуже холодно, зігрій мене, будьласка. І, здається, я ненароком проковтнула колючку, вона застрягла у мене в горлі. Дуже боляче колеться. Витягни її.

Мама посміхнулася і вийшла, але незабаром повернулася з медом та чашкою малинового чаю.

— Фроню, Фроню, — похитала матуся головою, — хіба я не казала тобі, що не можна лізти в бруд?

— Говорила, мамо. Але порося Яник сказав, що це найкраще, що тільки може бути. Ми так весело з ним грали…