Пригоди на городі, або як то воно садити їжу. Травень 2022

Роздуми про книги та відео

За свої 36 років МаріКа прочитала близько 10 000 книг, це якщо рахувати перечитування і дитячі книги. На що вона нещодавно звернула увагу, так це на те, що абсолютну більшість книг зараз пишуть від першої особи. Я, я, я. В цьому МаріКа не вбачала нічого особливого, просто спосіб привабити більше читачів. Більше занурити їх у світ книги та емоцій героїв. Потім помітила, що в таких книгах емоційне ввімкнення, особисто у неї, значно вище, а отже ймовірність покупки наступних творів зростає. Проте це не все. 

Коли автор від першої особи описує якість сердечні переживання, або хворобливі стани ми, із вами, читачі переймаємо це на свою підсвідомість і даємо тілові певну установку. МаріКа воліє давати благі установки, во здравіє, во благо, во процвітання, прийняття та любов. А коли вона читає ті твори, то мимовільно програмує на інше. 

Навіть дитячі мультики. Сьогодні МаріКа, вкотре відмітила що формулювання "нічого собі" починає прошиватись в глядача із найменшого віку. Майже жодного сюжету без фрази-вигуку не минуло. Цією фразою позначили і здивування, і захоплення, і обурення. 

Милозвучність рідної мови зникає у інформаційних матеріалах для дітей та підлітків, а потім і в продуктах для дорослих. МаріКа, згадує яка багата мова в постановках була в 90х. Милозвучність та багатство образів. Згадався серіал - театральна постановка "Царівна", за твором Ольги Кобилянської. Це було випадкове знайомство. МаріКа та її мама повернулись із лісу, до бабусиного дому. Промоклі ноги, та багато, зібраної та з'їженої ще в лісі, малини. Попарили ноги, і залізли під ковдру біля грубки. Ввімкнули телевізор. Першою МаріКа почула дивовижну музику, вона і зараз викликає стінку асоціацію із "Царівною", та тим днем. Потім на екрані, що почав показувати (ламповий телевізор вмикається не моментально, спершу звук, а за секунду-дві проявляється картинка), постала жінка, із впевненою поставою, милозвучним голосом і в старовинному одязі. Цей стиль, МаріКа і досі вважає дуже жіночним та красивим. Далі весь довколишній світ зник, лишились події на екрані та чарівне мереживо слів. Такий чудовий день. Дякую тобі мамо, що ми були разом. Дякую мамо, що розбудила мене та взяла рано вранці за малиною в ліс. Дякую мамо, що ввімкнула телевізор. Дякую мамо, що ми дивились ту магічну постановку разом. Вдячна тобі, мамо, за спільний спогад, це ті краплинки які і поєднують родини 

У фільмі звучить «Мелодія ля-мінор» Мирослава Скорика.©Вікіпедія

 

Спогади, наше багатство та надбання. Те що живить в наймогутніші часи. І чим кращі спогади ми змогли свого часу створити, тим більше віри в майбутнє, тим сильніша підтримка від минулого. Це та сила що живить її, так вважає МаріКа.

 

Ми це те що ми їмо, чим дихаємо, що дивимось, те що читаємо. Ми відповідно вкладеним шаблонам і думаємо і мислимо. 

Свідомо обираймо та створюймо інформаційний продукт.

Дякую вам за увагу! 




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше