Глава 4

       У Каневі  Галя  жила  на квартирі в однієї бабусі разом  з двома  своїми подружками, які  теж  навчалися в  училищі. Якось  дівчата поро- з'їжджалися по  домівках, а Галина залишилася ночувати сама.  Вона боялася  ввійти до кімнати. "Тепер мені кінець!" --- стукотіла у скронях нав'язлива думка.  Тремтячи,  вона лягла й ледве стулила повіки,  як знайомий чорний кіт виліз з під ліжка, ніби тільки й чекав на неї.  Та цього разу сон тривав недовго і скінчився по іншому. У сні Галина замість того, щоб тікати й  ховатися, раптом кинулася на кота й  розірвала його навпіл. Прокинувшись,  сіла на ліжку, підібравши ноги, й задивилася в темряву вікна. Жахливе сновидіння скінчилося, але  відчуття чиєїсь присутності залишилося.  І раптом у неї майнула  думка:  "Якщо є сатана, значить, є й Бог! А він сильніший  за всі злі  сили. Тільки Він може мені допомогти."

       Тоді я вперше в  сльозах звернулася до Бога: "Боже! Якщо  Ти є,  поможи мені! Звільни  мене, прости гріх  ворожіння.  Я більше не буду й десятому розкажу.  Я  Тобі  служитиму. Не хочу ні щастя, ні долі, аби тільки Ти мені просив!" 

       Вона лягла  й заснула.  У сні побачила те саме вікно, але не нічне, а вранішнє. В ньому  на тлі ясно блакитного неба  виднілася  біла хмаринка й розливалося яскраве сяйво.  Таких снів вона  ніколи раніше  не бачила і, прокинувшись, радісно усвідомила,   що Бог її почув.  Галина щовечора з острахом думала, чи не повернеться раптом той,  хто її  мучив.  Але минали дні, тижні,  місяці,  й жодного  разу більше вона не відчула на собі тієї страшної сили.  Вона звільнилися від маніакаль-ного страху і навіть почала забувати, що з нею колись таке коїлося.