Прикинься моєю нареченою

Розділ сьомий

Я прокинулась від того, що мене обіймали. Ніжно, але при цьому міцно притискали до грудей. Гаряча широка долоня лежала на моєму животі, залізши під футболку, яку я вдягла на ніч. Чуже жихання ледь чутно торкалось моєї шиї, злегка лоскочучи шкіру. Спина горіла від чужого жару, бо Лео – а хто ж ще?! – притискався до мене так тісно, наче нам не виділили двоспальне ліжко, а вклали на вузенький лежак.

Моє шумне зітхання його не розбудило, спроба штурхнути ліктем під ребра також. Леонардо спав – причому так міцно, що його майже нереально було розштовхати. А я роздратовано зашипіла, не стримуючи емоції: він взагалі збирається дотримуватись власних обіцянок?!

Ввечері, коли ми лягали до одного ліжка, Лео заприсягся, що підсуватись надто близько він не буде, і взагалі, ліжко двоспальне, в чому проблема? Правда, бурчав, коли я навідріз відмовилась лягати з ним в одній білизні.

На допомогу мені прийшла Ліза: вона так демонстративно вручила Леонардо чоловічу піжаму, що відмовитись у нього не було шансів. Я ж натягнула свою футболку і прості штани та сподівалась, що збудована барикада з кількох подушок і ковдри буде достойною перепоною і не дозволить Леонардо підібратись надто близько.

Аякже. Не дозволить!

Ковдра, непотрібна в теплу ніч, валялась на підлозі, зайві подушки опинились десь в ногах. В одну з них я впиралась п’ятою, відчуваючи, як стискається від тиску ноги наповнювач. Але куди більш чітко, аніж подушку, я відчувала Лео, і ніяка піжама не допомагала.

Коли він встиг мене так міцно обійняти і захопити в свої обійми, я, якщо чесно, поняття не мала. Це сталось якось само собою; просто серед ночі стало тепліше, але я так втомилась за попередній день, що навіть не зрозуміла, що власне трапилось. Продовжила спати.

Очевидно, дарма, бо тепер з обіймів Лео мені ще треба було вибиратись, і я дуже слабко уявляла собі, як це взагалі реалізувати.

Він присунувся до мене впритул та поцілував – обережно торкаючись губами шиї і позначаючи таким чином, що прокинувся.

Потім щось промовив, та я не розібрала ані слова. Здається, італійською. Проте це не мало значення, бо звучало, наче котяче муркотіння, і мені підсвідомо хотілось ще міцніше притиснутись до нього, розслабитись трохи і дозволити собі розчитись в чоловічих обіймах. Ривок, зусилля волі допомогли втриматись; я спробувала відсунутись на кілька сантиметрів навіть, але Лео був сильніший фізично, а мені насправді дуже хотілось лишитись поруч з ним.

Він знову пробурмотів щось італійською, і я, втративши терпіння, вчепилась нігтями в його руку.

– Ай! – він, здається, відкрив очі. – Ти чого?

– Я геть не розумію, що ти там бурмочеш, – заявила я сердито, – але звучить це для нерозуміючої мене, як зізнання маніяка в майбутньому вбивстві, яке він збирається здійснити.

Лео розсміявся.

– Ти неймовірна, – заявив він. – Я лише побажав тобі доброго ранку. Хіба це тепер протизаконно?

– Ні, – гмикнула я. – Але я не давала дозволу мене обіймати. І тим паче проявляти до мене всілякі… Непристойні бажання.

– Непристойні бажання, – прошурхотів Леонардо, – не питають у мене дозволу, коли бажають проявитись.

– Ти мені ще скажи, що варто сприймати це як комплімент та радіти, що такий чоловік звернув на мене увагу!

– Оу, – Лео шумно видихнув повітря. – Ну що за дурні стереотипи? Навпаки. Радіти варто мені, бо мене досі не відштовхнули. Якби тобі це було неприємно, ти б не була настільки лояльно налаштована до мене.

Я хотіла обуритись, але Лео, здається, говорив без усякого сарказму, навпаки, просто виражав свої думки. Якщо чесно, це трохи дивувало, особливо враховуючи тему, яку ми зараз обговорювали, і я від гріха подалі вирішила просто мовчки відсунутись, відвойовуючи собі новий шматочок вільного простору.

Леонардо цей порив не оцінив.

– Не втікай, – попросив він, знову притримуючи мене.

– Це непристойно, Лео. Ми два дні знайомі.

– Вже третій пішов. І ми наречені, – я по голосу чула, що він всміхався.

Ні, цьому явно треба покласти край. Я перевернулась на спину, плечем штурхаючи Лео в груди і змушуючи трохи від мене відсунутись. Він дивився на мене з посмішкою, явно демонструючи, що не має наміру приймати ніякі натяки. Долоня з мого живота нікуди не поділась, а під акомпанемент мого роздратованого шипіння Лео не зсунувся ані на сантиметр.

– Ми тільки прикидаємось нареченими.

– «Прикидаємось» в даному випадку зайве слово, – заявив Лео з характерною йому впертістю віслюка. – Мені більше подобається бути твоїм справжнім нареченим

– І як часто ти робиш те, що тобі подобається? – уїдливо поцікавилась я.

– Завжди.

– А нічого, що твоя свобода закінчується там, де починається свобода іншої людини? Між іншим, чудове правило…

– Надзвичайне. Тим паче, ти все одно хочеш бути моєю нареченою.

Напевне, мені варто було б задихнутись від його наглості, але я чомусь промовчала. З якихось геть незрозумілих мені причин ця заява у виконанні Леонардо дійсно прийшлась мені по душі.




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше