Початок

Над похмурим, покритим страшними таємницями островом, згущувалися свинцеві, темні хмари. Холодний, колючий, північний вітер, роздирав дерева та ліси своїми різкими поривами. Вдалині виднілися жовті, приглушені вогні села, а за вікном ледь чутні голоси.

— Ільдрун, — пролунав крик.

Все навкруги запалало вогнем, солом'яні дахи, вигоряли, а будинки та люди перетворювались на попіл. Село охопило жах, ті хто вижив розбігався в різні боки. Він тримав у руках закривавлену сокиру. Страх сковував рухи, від ненависті хотілося кинутися вперед, але примара попереду розчинилася. Настала цілковита тиша.

Раптом його торкнулася міцна рука. Почувся голос.

— Вставай синку, вже ранок.

Його вирвало зі сну. Холодний піт виступив на обличчі, стікав по гарячому лобі.

- Батьку? Ти… Що взагалі відбувається?

— Ти кричав уві сні, але ближче до півночі замовк і не дихав, нам здавалося, що помер, але ні, темрява відступила, твоє серце знову забилося. Та ось ти закричав знову, — промовив сивий чоловік, з неакуратно поголеною бородою та напівлисою головою. Його в'яла шкіра була покрита зморшками, а втомлене обличчя хилилось у сон.

— Я бачив, як палає село, — стривожено промовив чоловік.

— Це все прокляті сни, які навіює зла відьма, — пояснив батько. — Вона приходить у снах маленьким дітям, і лякає їх похмурими пророцтвами. Прозорливість, це не тільки дар, а й прокляття. Знати наперед чиюсь смерть, важкий камінь на душі.

— Що за нісенітниця? Адже я вже дорослий.

— Так, — почухавши ріпу, задумався батько. — Вона приходила до тебе, коли ти був немовлям, і ось вона повернулася.

- Що це означає?

— Мундраль чекають темні часи, але поки все добре, доки темрява, не огорнула наші землі, житимемо і радітимемо, — посміхнувся старий. - Не бери в голову, вставай, йди обідати.

Батько покинув кімнату, зі скрипом зачинивши за собою двері. Бранора не відпускали похмурі думки, він прокручував у голові те, що бачив уві сні. Йому здавалося, ніби все це невипадково, від чого ставало моторошно.

Зібравшись із силами й відігнавши дурні думки, він вийшов із кімнати й сів за стіл. На білій скатертині стояли дерев'яні тарілки ж ложками. Жінка середніх років, у червоній сільській зношеній сукні, насипала кашу. Її густе волосся, заплетене в пучок й зав'язане шматком білої тканини, позаду жінки, стояла дерев'яна стіна.

На якому виднівся посуд, вишивки та інші візерунки. А в правому кутку стояли мішки, з картоплею, буряком, пшеницею та цибулею.

— Мамо, чи ти знаєш, де зараз Ільдрун? Чи повернулася вона з Альхіроку?

— Друїдка прибула вчора, з першим промінням сонця, а що? Хочеш обговорити з нею свої нічні напади? — з цікавістю спитала жінка. Вона дбайливо глянула на сина, після чого ляснула його по плечу.

- Так, хочу поговорити з нею про це, поки мої сновидіння не вийшли за межі мого розуму, - зачерпнувши ложкою, відповів він, після чого почав їсти.

- Що ти бачив?

— Смерть, голод, руйнування, повернення чогось стародавнього, чогось страшного, від цього стає моторошно, — промовив чоловік, знову зачерпнувши ложкою кашу. — Навариста, смачна, як завжди.

— Я рада, синку, старалася, — усміхнулася жінка, після чого пішла до кам'яної печі, де стояв казан з кашею. — Духи.... духи Мундраля лякають цей народ уже давно, але досі ніхто з них не виходив за межі своєї гробниці. Все ж таки тобі варто переговорити з Ільдрун, вона в цих справах розуміє набагато краще, ніж ми всі.

— Хто такі духи Мундраля?

— Я не знаю, — потиснув плечима, відповіла жінка. — Люди кажуть, що це давнє зло, яке вдалося перемогти. Мало взагалі, що відомо про них, простому люду.