4

Новий день збудив дівчат сонячними променями. Пробудження було легким і приємним, адже всю кімнату заполонило золоте сяйво. Наспіх приготувавши сніданок, подруги всілись до столу.

Заспані, злегка опухлі очі та неслухняне волосся придавали їм особливої ніжної краси. Юні створіння знаходились на рубежі зустрічі дитячої безпосередності з жіночим шармом. Найкращі роки відзначили їх щедрими дарами, які міг помітити будь-хто.

Трапеза була в повному розпалі, коли у коридорі задзвонив телефон. Леся вскочила з місця і побігла знімати слухавку, а Софія все ще не могла відірватись від свого сніданку.

Хороший апетит дівчини був сімейною спадщиною, як і струнка, трохи худорлява статура. Прислуховуючись до звуків у коридорі, вона вловила, як Леся промовила її ім’я. Через мить вона з’явилась у дверях і покликала подругу до телефону:

— Підійди до слухавки, це Артем. Хоче з тобою поговорити.

З важким зітханням і смутком в очах Софія відставила убік гарячу ранкову каву, котру ще не встигла випити, та поплелась у коридор. Взявши слухавку, вона промовила:

— Обов’язково дзвонити так рано? Я ще навіть каву не випила! — дівчина спустилась на підлогу й сіла, обпершись спиною на стіну. Старий телефон мав лише одну перевагу – довгий шнур, що дозволяв розмовляти сидячи.

— Хтось не радий мене чути. Я й образитись можу! Дзвоню так рано тому, що їду до батьків на вихідні. Хотів спитати як ви влаштувались? Допомога не потрібна?

— Ні, дякую, ми майже все розпакували. На новосілля покличемо через тиждень. Квартира дуже маленька, тому запросимо лише найближчих. І тебе у тому ж числі.

— Я вже не сподівався. Думав, що спалив своє запрошення раннім дзвінком, — на цих словах він пирснув коротким смішком.

— Не спалив, але ще один дзвінок у таку рань – і я за себе не ручаюсь. Як у тебе справи?

— З понеділка виходжу на роботу. Ще не знаю що там і до чого. Поїду поки до батьків, трохи відпочину від міста. В неділю увечері – назад. Ти не хочеш зі мною? Можеш і Лесю взяти, будинок великий, місця всім стане.

— Я не можу, занадто багато справ. Та й у Лесі в понеділок співбесіда, готуватись треба. Іншим разом, але дякую за запрошення. Передавай батькам величезний привіт!

— Як скажеш. Мама засмутиться, вони з батьком купили цуцика вівчарки, як ти їм радила. Хотіли тобі показати, — Артем знав слабкі місця Софії та нещадно цим користувався.

— Не знущайся, я справді не можу. Як же це чудово, уявляю собі яке воно миле і маленьке. Слухай, а вівчарки швидко ростуть? Може тижні через два я ще встигну погратись з цуценятком?

— Встигнеш, я передам йому, як сильно ти мрієш з ним познайомитись.

— Обов’язково! Я приїду і запитаю в нього, спробуй лише не передати. Вибачай, але мені час бігти. Може встигну ще хоч холодну каву спробувати, поки Леся все не випила.

— Добре, мені також час йти. Бувай, малеча, — на останніх словах Артем так швидко поклав трубку, що Софія не встигла виразити хлопцеві своє обурення на рахунок такого звертання.

Інколи він називав її малечею, коли хотів пожартувати. Вона ніколи не злилась на це, але розігрувала невдоволення, щоб повеселити друга.

Повернувшись до кухні, Софія застала подругу за миттям посуду. Вона одразу ж запропонувала свою допомогу, але Леся відмовилась і наказала їй нарешті доїсти сніданок. А далі додала:

— Як там Артем? Він зі мною довго не розмовляв, навіть не встигла спитати як у нього справи, — в голосі дівчини чулись нотки розчарування.

— Та нічого особливого, питав чи не потрібна нам допомога. Запрошував з’їздити до його батьків.

— І ти поїдеш?

— Він запрошував нас обох, але я відмовилась. У нас же були свої плани на ці вихідні, — Софія була відкрито здивована питанням подруги.

— Навіщо ти відмовилась, ми могли трохи відпочити. А робота – не вовк, в ліс не втече. Могла б хоч зі мною порадитись, — в Лесиному тоні закипало роздратування.

— Я не знала, що ти хочеш все закинути та поїхати. Тим більше в мене є плани на вечір. Тимур запросив мене на побачення. Я можу подзвонити Артему і сказати, що ти їдеш, — Софія не йняла тями, що так розізлило Лесю.

— Не треба, без тебе все одно немає чого їхати. Він постійно тільки з тобою і розмовляє, а я для нього, наче пусте місце. Артем мене запросив тільки тому, що не хотів тебе змушувати кидати мене на усі вихідні саму, — з Лесиних рук тарілка з різким звуком полетіла у мийку.

— Ти чого? Що такого сталось?, — Софія почала нервувати не на жарт, давно вона не бачила подругу настільки розгніваною.

— Нічого, доїдай і підемо до магазину, — буркнула їй у відповідь Леся.

І тут до Софії нарешті дійшло. Дівчина здивувалась власній сліпоті та байдужості. Кожного разу Леся розквітала поруч з Артемом. Увесь час вона намагалась бути ближче до парубка, частіше траплятись йому очі. В розмові дівчина постійно нахвалювала його чесноти та сміялась над будь-яким безглуздим жартом, який хлопець міг видати. В якийсь момент Софію наповнила хвиля обурення через те, що подруга не довіряла їй настільки, щоб про все чесно розповісти. І не змігши припнути язика, дівчина серйозно запитала: