Примарна цитадель

7

Леся зустріла подругу із зібраними речами та гарячою вечерею. Дівчина закінчувала роботу раніше, тому встигала ще й готувати по вечорах. Софія підійшла до телефону і набрала номер Артема. Коли хлопець підняв слухавку, вона промовила:

— Це я! Слухай, ледь встигла. Якби не Леся, то прийшлось би виїжджати завтра. Ми вже зібрались. Зараз швидко повечеряємо і через хвилин сорок будемо на автовокзалі.

— Добре, тоді через сорок хвилин зустрічаємось там. І не спізнюйся, малеча! — Артем поклав слухавку.

Знявши верхній одяг, Софія вимила руки та швидко всілась до столу. Їла вона лиш зранку, тому вигляд картопляного пюре з гуляшем мало не звів її з розуму. Софія поглинала вечерю з такою швидкістю, що у якийсь момент Леся почала хвилюватись, як би та не подавилась. Зрозумівши по виразу обличчя подруги свій промах, Софія трохи пригальмувала і почала пережовувати їжу. Дівчата за десять хвилин завершили вечерю. Софія попрямувала до своєї сумки, щоб про всяк випадок перевірити її вміст. Леся ж мила посуд. Поклавши у сумку ще один светр, Софія винесла невеличкий багаж у коридор. Вона запитала подругу:

— Ти все склала для себе? Бо я вже ставлю сумки біля виходу.

— Та наче все спакувала. Ти свою сумку перевірила? Я нічого не забула з того, що ти просила?

— Ні, дякую, усе на місці. Потрібно вже виходити, а то спізнимось.

— Я майже закінчила, — Леся домила останню тарілку і пішла одягатись, поки Софія чекала її у коридорі.

Дівчина почала мріяти про те, як солодко вона спатиме сьогодні, якнайдалі від міста, у заспокійливій тиші села. Софія трималась на ногах з останніх сил, вона розуміла наскільки вчасно Артем запропонував відпочити у його батьків. Дівчина вкотре переконалась в тому, що яким би важким не здавалось буденне життя: те, що їй потрібно – обов’язково  з’явиться у найнеобхідніший момент.

Дівчата досить швидко дістались до автовокзалу, де на них вже чекав Артем. Привітавшись з другом, Софія одразу запропонувала піти до каси за білетами. Зі змовницьким виразом обличчя хлопець дістав з кишені три квитки. Софія одразу ж запитала, скільки дівчата йому винні, на що Артем відповів:

— Нічого ви мені не винні. Це ж я вас запросив.

— Мало того, що ми на усі вихідні впадемо на шию твоїм батькам, то ти ще й на дорогу замість нас витрачаєшся? — Софія почувалась незручно від такого повороту подій.

— Я ж знаю дівчат. Ви певно витратили гроші на якісь дрібнички й тепер зовсім на мілині. Мені не важко, заспокойся й ходімо до автобуса.

Тут Софія згадала, як Леся просила хоч іноді залишати її наодинці з Артемом. Дівчина вирішила віддячити другу за його щедрість, придбавши якихось смаколиків для його батьків. Тому Софія запропонувала друзям:

— Може ви підете до автобуса, а я у магазин заскочу?

— Що тобі потрібно? Я з тобою піду, — одразу ж запротестував парубок.

— Ні, я сама швиденько збігаю, а ви йдіть в автобус, щоб він не поїхав без нас, — Софія поглянула на Лесю, аби переконатись, що подруга зрозуміла натяк.

— Так, Артеме, ходімо, бо ще без нас поїдуть, — Леся заледве приховувала щасливі дзвіночки у тоні.

На останніх словах вона злегка потягнула хлопця за руку у бік автобусів. Софія ж швидко перебігла дорогу і зайшла у найближчий магазин. Дівчина здивувалась непоганому різноманіттю товарів. Витративши добру чверть своєї заробітної плати на ковбасу, пляшку вина, торт та інші гостинці, дівчина склала все це в пакет і вийшла з магазину. Поруч бабуся продавала пізні осінні квіти. Буяння кольорів заворожило Софію. Не стримавшись, вона придбала величезний букет для матері Артема. Дівчина заледве донесла свої пакунки до автобуса. Зайшовши всередину, вона втрапила до не зовсім приємної ситуації. Леся перша запитала подругу:

— Що ти купила? — в її очах Софія помітила зловісний вогник, з яким дівчина дивилась на квіти.

— Так, як ти й просила: взяла квіти для матері Артема. Ось, тримай, я не збираюсь із ним мучитись всю дорогу, — Софії було трохи прикро віддавати красивий букет подрузі, але вона зрозуміла, що інакше проблем не уникнути.

Пакет із продуктами дівчина вручила Артему, який на місці насварив подругу за витрати. Коли прийшла черга сідати, хлопець хотів сісти поруч із Софією, але глянувши на Лесю засоромився поводити себе настільки нечемно стосовно неї. Тому він запропонував дівчатам сісти разом, а сам запланував розміститись на окремому сидінні по другий бік від проходу. Нарешті, не витерпівши цього планування, Софія втрутилась:

— Сідайте разом, бо в вас роти не закриваються! А я приземлюсь на те сидіння і може хоч трохи подрімаю. Бо просто з ніг валюсь.

Леся була у повному захваті від такого сценарію і Софію це трохи образило. Увесь тиждень дівчата мало спілкувались після роботи, та це не заважало подрузі навіть зараз проігнорувати її заради хлопця. Артем лиш з покірним виглядом погодився з цією ідеєю. Але по виразу обличчя парубка було повністю зрозуміло, що це не приносить йому задоволення.

Розсівшись по місцях, молоді люди прийнялись кожен за своє діло. Леся почала щось щебетати Артему майже на вухо. Парубок, своєю чергою, з кам’яним виразом обличчя ігнорував дівчачий запал до спілкування. Лиш час від часу він коротко відповідав на її запитання. Софія із задоволенням гляділа у вікно. І хоч на вулиці було вже зовсім темно, у світлі придорожніх ліхтарів вона роздивлялась пожовтілі дерева. До села, де жили батьки Артема, потрібно було їхати півтори години. Тому дівчина спокійно закуняла під калейдоскоп картинок, що проносились за вікном.




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше