11

Будильник з небувалою жорстокістю змусив Софію розплющити очі. О п’ятій ранку на вулиці було ще зовсім темно. Дівчина увімкнула світло і почала потроху збиратись. За годину вона встигла причепуритись, поснідати та вийти з квартири.

Хоч грошей у неї залишалось обмаль, Софія все ж вирішила витратитись на таксі, котре домчало її до вокзалу. Потяг прибув по графіку. Розмістившись у плацкартному вагоні, де більшість людей спали, вона вирішила трохи покуняти.

Софія опам’яталась через декілька годин, коли звуки та запахи вагону змусили її прокинутись. Як завжди, деякі мандрівники вирішили перекусити наїдками, що наповнювали увесь простір запахом сірки і якихось копченостей.

Дівчину ледь не знудило, тому вона вирішила вийти у тамбур та трохи подихати. Тут вона яскраво відчула шлейф сигарет, але він був для Софії більш прийнятним, ніж те, що відбувалось у вагоні. Решта дороги пройшла за чаєм та читанням вчорашньої книги.

Приїзд до Києва не хвилював Софію лиш до тих пір, поки вона не вийшла із потягу. Запитавши у перехожого, де знаходиться метро, вона попрямувала в сторону станції. Дівчина знала лиш адресу коханого, тому їй знову знадобилась допомога.

Невеличка охайна бабуся зголосилась допомогти Софії. Вона знала той район, де проживав коханий дівчини. Бабуся пояснила Софії не лише як проїхати на необхідну станцію, але й те, як опісля пройти до будинку. Подякувавши, дівчина стала чекати на транспорт.

Софія повністю керувалась вказівками незнайомої бабусі й нарешті дісталась дев’ятиповерхового  будинку в котрому проживав Тимур. Ще дорога в метро вселила у дівчину почуття нетерпимості стосовно цього міста.

Все виглядало великим, брудним і неохайним. В столиці не відчувалось тієї особливої атмосфери, що завжди супроводжувала людей у Львові. Роздивившись будинок, Софія підмітила, що він нагадує їй величезний безликий мурашник.

Дівчина уявила, яким стане її життя тут і перспектива їй зовсім не сподобалась. Вона одразу відігнала ці думки від себе, адже не хотіла судити усе навкруги по невеличких шматочках вражень, вихоплених із загального потоку.

Дівчина поглянула на годинник, котрий показував лише четверту. Вона пам’ятала, як Тимур розповідав, що закінчує роботу о шостій і повертається додому о сьомій годині. Софія вирішила зачекати його.

Дівчина погано продумала куди подіне ще три години. На вулиці було холодно, а сукня, котру вона обрала – майже не зігрівала її. Пару годин Софія блукала по маленьких продуктових магазинах, що знаходились поруч.

Недалеко стояв генделик для тих, хто любив випити посеред білого дня. Там дівчина замовила каву і посиділа зо пів години, щоб зігрітись. Публіка в закладі ставала все дивнішою і Софії довелось піти.

О пів на сьому вона не знайшла кращого рішення, аніж примоститись на дитячій гойдалці, що стояла навпроти під’їзду, де жив хлопець. Софія розмістилась так, щоб добре бачити, хто заходить у будинок. Проте на вулиці вже сутеніло, і мало хто міг розгледіти дівчину, що сиділа на гойдалці.

Коли минула година очікування у Софії почали скреготіти зуби від холоду. Вона не могла втямити чому Тимур досі не повернувся додому. Тим більше дівчина пам’ятала, що саме у цей день, ввечері, він телефонував їй кожного тижня.

Софія почала подумки сварити себе. Вона зрозуміла, що влаштовувати такий сюрприз було досить безглуздою ідеєю. Молодий чоловік міг затриматись на роботі або ж піти з друзями в кафе. А може хтось запросив його у гості.

Калейдоскоп думок дівчини перервався, коли вона побачила Тимура. Софія не могла роздивитись його обличчя, поки він не підійшов, але впізнала його ходу. Хлопець прямував до під’їзду не один. Поруч із ним йшла білявка стрункої статури.

Незнайомка виглядала прекрасно. Її яскраву зовнішність доповнювало стильне пальто та розкішний малиновий шарф. Софія вирішила, що Тимур запросив у гості якусь колегу і трохи засмутилась, що їхнє рандеву розділить третя особа.

Дівчина встала з гойдалки. У наступний момент вона зблідла та остовпіла. Її коханий притягнув до себе білявку, рукою відкинув її волосся і поцілував. Вона прекрасно знала цей жест. Таким же чином Тимур цілував її.

Софія хотіла зірватись з місця, підбігти й подарувати йому гучного ляпаса. Та сором втримав її від такого вчинку. Їй хотілось крізь землю провалитись, аби тільки цей підлий зрадник і його красуня не побачили її.

Після поцілунку молоді люди зникли у під’їзді й Софія вже прекрасно знала, чим закінчиться їхнє побачення. Дівчину у сутінках так ніхто і не помітив, зате вона добре роздивилась романтичну сцену у світлі ліхтаря. Софія почувала себе рідкісною дурепою.

Її поїздка справді стала сюрпризом, але лиш для неї. Образа і біль від побаченого розривали її серце на малесенькі шматочки. Дівчина не усвідомлювала, що вона мала робити далі. Не знала Софія і куди їй податись, але точно розуміла одне – треба було швидко тікати з цього міста, поки вона не накоїла дурниць.

Дівчина побрела до метро. Вона стримувала сльози, щоб не привертати до себе уваги. Ноги, наче ватні, відмовлялись йти швидше. Поїздка до вокзалу зайняла цілу вічність. Ніколи ще Софії не доводилось тримати себе у руках настільки довго.

Як тільки дівчина дісталась приміщення вокзалу, вона одразу попрямувала у туалет. На щастя людей в ньому не було. Софія підійшла до дзеркала і поглянула на себе. Величезні очі, скуйовджене волосся та одяг, який вона носила не перший рік – ось все, що у неї було.