17

Після освідчення казка так і не прижилась в стосунках молодої пари. Декілька тижнів Софія і Сашко перебували в  ейфорії від свого рішення стати сім’єю. Проте вже дуже скоро їм набридло вдавати сімейне щастя і кожен занурився у свою роботу.

Бачились вони лише за вечерею, але не щодня. Софії спало на думку, що чим більше вони намагаються зблизитись, тим сильніше доля розкидає їх по різних кутках.

Вона розуміла, що це лише питання часу, коли комусь із них набридне тягнутись до іншого попри усі проблеми. Їй хотілось, щоб ці стосунки були простими й справжніми. Та дівчина вже досить добре розуміла, що таке існує тільки на екранах кінотеатрів.

Каблучка, яку одягнув Сашко на палець Софії, зовсім їй не подобалась. Вона здавалась дівчині занадто масивною та трохи вульгарною. Молода жінка прекрасно знала, що свідчило це лиш про одне: Сашко абсолютно не звертав уваги на її вподобання.

Каблучку він обирав наче для себе, а не для коханої. Софії вона просто обпікала палець. Кожна клітинка її тіла кричала про те, що це неправильний вибір. Та дівчина ігнорувала дивні почуття.

Вона порахувала, що у її віці та при такому напруженому графіку потрібно виходити заміж якнайшвидше. Софія заспокоювала себе тим, що із будь-яким іншим чоловіком в стосунках виникнуть ті самі проблеми.

Подруги й знайомі напосідали на молоду жінку постійно щебечучи, як мантру: треба виходити заміж! Більшість цих жінок жили тим життям, на яке Софія не хотіла погоджуватись. Вроджена тактовність не давала дівчині озвучувати свої думки тим, хто безсоромно намагався її повчати.

Зрештою, вона була заручена і сподівалась, що люди дадуть їй спокій. Та надія виявилась марною. І Софія зрозуміла це у той момент, коли повідомила про свої заручини на роботі.

Жіноча частина колективу, а подекуди й чоловіча змінили звичний варіант питання «коли ж ти вийдеш заміж?» на дві нових версії: «ви обрали дату весілля?» та «коли дітей плануєте?». Софію викликали знімати репортаж і вона була несказанно вдячною за те, що робота висмикнула її із цього пекла з його допитливими демонами.

Час минав швидко. Тиждень за тижнем збігали, наче дощові краплі по вікну. Шалений ритм праці не залишав можливості хоча б один вечір провести у неформальній атмосфері, зустрівшись із друзями.

Як тільки Сашко з Артемом закінчили опрацьовувати матеріал, його одразу ж випустили у світ. Програма мала шалений успіх, а чоловіки стали майже рок-зірками каналу. Вже після другого випуску вони дізнались, що керівництво хоче продовжити передачу.

Артем ще не розмірковував над тим, куди їм слід податись. Друг Софії повністю віддався улюбленій справі. Він готував власну фотовиставку. Останні дні перед відкриттям чоловік гарячково намагався владнати безліч нюансів.

Софія допомагала Артему у вільний час. Сашко був не проти, йому подобалась ідея, що навіть по вечорах дівчина буде під чиїмось наглядом. Артем нервував з найменшого приводу. Шість разів чоловік міняв освітлення. Двічі переробляв і доповнював фотокомпозицію.

Коли він утретє захотів змінити декілька знімків на інші, Софія не витримала і нагримала на нього. В залі усе було прекрасно. Фотографії, майстерно опрацьовані, висіли на своїх місцях. Подруга осадила Артема своїм запитанням:

— Що ти іще хочеш міняти? Все ідеально. Ти через об’єктив бачиш більше і цікавіше, ніж я на власні очі. Змирись і візьми себе у руки! — Софія поплескала друга по плечу.

— Я увесь час думаю, що міг би зробити краще, більше, цікавіше, — промовив Артем потираючи стомлені очі.

— О, так ти варишся в пеклі перфекціонізму. Вітаю, друже! — дівчина іронічно зітхнула.

Софія не могла навіть уявити, що в одній голові може поміститись стільки ідей та таланту. Кожного разу, коли Артем себе недооцінював, вона щиро дивувалась цьому. Їй було шкода, що він не може поглянути на свою роботу її очима. Тоді б чоловік одразу усвідомив власну унікальність.

Але, як і всі творчі люди, Артем лиш боявся зробити все недостатньо добре. Софія подумала, що якби Сашко був здатний творити хоч наполовину так вдало, як її друг, то поводив би себе наче геній серед простих смертних. Хоча насправді чоловік належав до касти критиканів, котрі оцінюють чужі здобутки, бувши нездатними створити щось своє.

Наближався день виставки, якого всі чекали з нетерпінням. Софія, як і годиться, одягла свою найкращу сукню і зібрала волосся у легку грайливу зачіску. Сашко зробив комплімент коханій стосовно її вигляду.

Давно не чувши від нього таких слів, дівчина розцвіла ще більше. В залі зібрався величезний натовп. Люди снували від однієї фотографії до іншої, схвильовано перешіптуючись між собою. Коли молода пара увійшла до зали, Артем перервав свою розмову з журналістами.

Чоловік одразу підійшов і зробив Софії декілька невинних компліментів. Тоді він попросив подругу зайнятись його батьками, котрі майже нікого з присутніх не знали. Сашко не став зупиняти наречену і сказав, що хоче пройтись та розгледіти знімки.

Софія поглядом відшукала батьків Артема і швидко підійшла до них. Їх переповнювала гордість за сина, котрого нахвалювали відвідувачі біля кожної з виставлених фотографій.

Софія зо пів години слухала розчулених батьків, що говорили тільки про здобутки Артема. Вона щиро погоджувалась із кожним їхнім словом. Антоніна Станіславівна подякувала дівчині за підтримку, яку та надавала її сину.