Примарна цитадель

18

Софія спакувала свою валізу ще за декілька днів до відпустки. Їй не терпілось вирватись зі столиці та відвідати своє улюблене місто. Молода жінка сумувала за тими часами, коли могла проводити день на мальовничих вулицях старовинного Львова.

Приїхавши до матері, Софія повністю відключилась від столичного життя. Вона кожного разу із задоволенням вибігала у магазин, бо більшість перехожих і продавців вітались із нею. Майже всі у місті знали Софію.

Їй не вистачало цієї атмосфери у Києві. Життя тут було наївним і милим. Десять днів промчали наче швидкісний потяг. На жаль з Софією таке ставалось щоразу, як тільки вона була щасливою.

За цей період їй не вдалось повністю насититись спілкуванням із найдорожчою людиною у світі. Мати намагалась дати Софії хоч якусь пораду стосовно Сашка. Та жінка розуміла, що не може сказати нічого, окрім того, що дочці варто втікати від нього.

Тому більшість своїх думок мама вирішила залишити при собі. Софія відчувала, як матір відноситься до її обранця і не могла ні в чому звинувачувати жінку. Вона й сама розуміла, що в цих стосунків були занадто мізерні шанси на успіх.

Софії не вистачало снаги розрубати товстий вузол. Вона вирішила, що пустить все на самоплив. Ситуація повинна була рано чи пізно дійти до якогось логічного вирішення.

Автобусом молода жінка дісталась Львова із рідного міста. Вона приїхала посеред робочого дня, тому Леся не змогла її зустріти. Софія подалась на Високий замок.

Звідти вона полюбляла розглядати дахи львівських будинків. Приємна сонячна погода надавала їй сил з легкістю рухатись угору. На оглядовому майданчику Софія відчула себе вільним птахом.

Панорама Львова і блакитне небо радували око. Зелені, червоні й коричневі дахи змішались у загадкову мозаїку. Молоду жінку переповнювали емоції. Вона відчувала, що повернулась нарешті додому.

Софія усвідомила, що увесь час, прожитий у Києві так і не зміг примирити її із цим містом. А зі Львовом все було інакше. Місто старої історії було її першим коханням у сімнадцять років. Тоді вона ще навіть не знала, що любить його так сильно.

Їй довелось не один рік провести з іншим, щоб усвідомити, що саме Львів – її справжнє кохання. В такому піднесеному настрої вона рушила на прогулянку вуличками. Їй хотілось, щоб цей день тривав вічно. Але в людському неідеальному світі не існувало нічого, що могло б тривати вічність.

Гуляючи містом, Софія навіть не помітила як настав вечір. Вона поглянула на годинник і вирішила, що пора вже їхати до Лесі. По іронії долі жінка винаймала ту квартиру, в котрій колись жила разом з подругою.

Софія накупила солодощів і фруктів для малечі та попрямувала до будинку. Коли Леся відчинила двері, дівчина зраділа, побачивши, що краса знову повертається до подруги.

Риси її обличчя трохи округлились, а волосся відросло і знову виглядало прекрасно. Софія одразу ж поділилась своїми спостереженнями із Лесею. Лесик також вибіг у коридор зустрічати гостю.

Хлопчик з цікавістю дивився на пакет, який дівчина принесла із собою. Помітивши це, Софія пройшла на кухню і почала розбирати покупки. Дитина одразу ж засвітилась щастям, щойно побачила свої гостинці.

Молоді жінки разом із дітьми повечеряли. Потім Софія довго розповідала Лесику і ще зовсім маленькій Богданці про життя у столиці. Зрештою, Леся ледь вклала дітей спати. Вона повернулась на кухню і заговорила до Софії:

— Слухай, в мене тут пляшка вина є. Хочеш?

— Кого ти питаєш! — Софія засміялась.

— Я мільйон разів готова дякувати тобі за допомогу. Красівські мене так виручили! Взяли на роботу і тепер я адміністратор у кафе. Роман знайшов через знайомих чудового лікаря для Богданки. Вона прекрасно себе почуває і тепер я навіть віддаю її у садочок. Лесика я часто беру на роботу, йому зробили куточок для малювання у старій підсобці, котру розчистили. Тепер у нас все чудово, — з легкістю у голосі Леся розповідала подрузі про своє життя.

— А грошей вам вистачає? — обережно запитала Софія.

— Майже завжди. Роман платить достатньо, а Лілія деколи привозить мені із Європи красивий одяг. Навіть для Богданки декілька суконь прикупила.

— Це чудово, я рада, що у вас все добре. А як з Іваном справи?

— А ніяк. Зі мною не розмовляє ні він, ні його батьки, ні мої. Я просто раз на місяць приїжджаю залишити дітей на вихідні. Ти мала рацію, їх тут чекає краще майбутнє. В якийсь момент я розклеїлась і здалась. Та коли Богданка пішла на покращення, а Лесик знову почав посміхатись, я ніби знайшла у собі надприродну силу. Для них готова зробити усе, аби лиш мої янголи були щасливими, — при згадці про дітей Лесині очі засяяли.

— Я чудово тебе розумію. В кінцевому результаті тільки вони й мають значення.

— А ти як? Вже назначила дату весілля?

— Ні, в нас знову робота перебиває усі плани, — відповіла Софія, намагаючись приховати свою радість з цього приводу.

— Пам’ятаєш, як я цього хотіла? Вийти заміж, бути чиєюсь дружиною. І ось, що я тобі скажу з іншого кінця барикади – не поспішай. Якщо маєш сумніви чи просто не хочеш чогось робити – слухай власне серце. Я вже погналась за ілюзорним щастям, не розуміючи до чого воно може привести. Мене тільки діти на цьому світі втримали. Ти розумієш? — Леся говорила серйозно і в її голосі відчувався біль, що більше ніколи не полишав жінку.




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше