19

Два місяці заледве добігли кінця. Софія раділа майбутній зустрічі зі своїми найдорожчими людьми. Проте нічний дзвінок розвіяв її щастя. Сашко вирішив попередити наречену, що через певні проблеми зі зніманням, їм доведеться залишитись у Танзанії ще на місяць. Поклавши слухавку, дівчина відчула обурення і розчарування. А разом з тим повернулось і звичне хвилювання за долю чоловіків. Наречений не розповів про те, які саме проблеми підстерегли їх у процесі знімання. І тепер фантазія Софії розмістилась на здоровенному футбольному полі, де їй було куди розігнатись. Спроби знову заснути виявились марними. Думки, одна гірше від іншої, влітали в розум дівчини на подобі блискавок. Щоб хоч якось себе відволікти, вона сіла за комп’ютер. З того часу, як Сашко поїхав, молода жінка взялась за нове хобі. Спілкування з Лесиком і Богданою підштовхнуло її до написання дитячої книги. Вона хотіла зробити це для малюків, що відкрили у ній раніше невідомі почуття. Софії хотілось написати для них таку книгу, яка б пояснила дітям, чому дорослі раз у раз завдавали їм болю. Їй кортіло додати маленьким пташенятам сил, що допомогли б їм пережити найскрутніші часи дорослішання.

Софія з головою занурилась у роботу над сюжетом. Через три години вона спохватилась. Час було вирушати в офіс. Тривожні думки знову почали плести собі гніздо у голові дівчини. Відмахуючись від них, як от примар, Софія поспішила на роботу. В офісі їй вдалось відключитись від власної тривожності, занурившись у шалений ритм.  За день молодій жінці довелось виїжджати чотири рази для знімання репортажів. Їй здалось, що люди зговорились у неї за спиною і спеціально підкидали гори матеріалу. Вже по обіді вона відчувала себе спустошеною, а добра половина робочого дня була ще попереду. Від нав’язливих думок робота рятувала лише на певний проміжок часу. А тоді вони з новими силами вривались у свідомість з потужним натиском цунамі, що зносить усе на своєму шляху.

Ще один місяць відсутності нареченого і друга Софія ледь перенесла. Цього разу вона вже точно знала, що чоловіки купили квитки на рейс до Києва. Софія поїхала зустрічати їх в аеропорт, бо не могла витерпіти лишню годину розлуки. Стоячи внизу, вона побачила як дві знайомі постаті ступили на стрічку ескалатора. Артем стояв позаду Сашка і дівчина не могла розгледіти друга. Зате нареченого вона добре бачила. Він нітрохи не змінився. Софію ощасливив той факт, що з Сашком усе в порядку. Та коли молоді люди з’їхали вниз, Артем вийшов з-за спини її нареченого. Не повіривши власним очам, молода жінка підійшла до мандрівників. Вона не кинулась вітати їх та обіймати. Її погляд вчепився в Артема і не хотів його відпускати. Чоловік виглядав схудлим і навіть блідим, не дивлячись на засмагу. Та найбільше Софію злякали його очі. Вони були абсолютно порожніми, наче перед нею стояв живий мрець. Ще ніколи дівчина не бачила Артема таким. Вона одразу ж запитала:

— Що з вами сталось? — Софія навмисне поставила питання таким чином, щоб не зачепити ненароком друга.

— Важка поїздка, — відповів Артем.

— Може ти в нас переночуєш? Поговоримо трохи, — дівчина за звичкою намагалась запросити друга, щоб йому не довелось повертатись у пусту квартиру.

— Не хочу, я стомився. Поїду додому. До зустрічі, оленятко, — він поцілував Софію у щоку і попрямував до виходу, навіть словом не перекинувшись із Сашком.

— Що це було? — стривожено запитала Софія.

— Поїхали додому, там усе розповім, — відповів Сашко.

Вдома за чаєм наречений розпочав свою розповідь про мандрівку. Проговоривши цілу годину, він нарешті дістався того місця, в якому йшлось про Артема і його різку переміну. Виявилось, що небезпека справді підстерігала їх під час фільмування епізоду про життя альбіносів. Вони приїхали у сільську місцевість до сім’ї, в якій з шести дітей двоє – були повністю білими. Альбінізм занадто вирізнявся на чорному континенті. Хтось вважав таких дітей прокляттям для родини, інші ж приписували їм магічні здібності. Артем і Сашко не могли переночувати у невеликому земляному будинку цієї сім’ї. Тому чоловіки розмістились у наметі ззовні. Посеред ночі вони почули крики й дикий плач. Увійшовши до будинку, Артем і Сашко мало не втратили свідомість. На підлозі лежало тіло десятирічної дівчинки без рук і ніг. Бандити відрубали дитині кінцівки на замовлення місцевого шамана. Йому знадобились руки та ноги дівчинки для проведення власних ритуалів. Видурюючи у людей гроші, він запевняв їх, що саме частини тіл альбіносів здатні принести їм здоров’я, багатство та успіх. Артем не зміг винести того, що сталось. Сашко сказав, що опісля той повністю закрився від нього. Друга наче підмінили. Він не хотів їздити та знімати, тільки мріяв повернутись додому. Обранець Софії розповів, що Артем віддав матері дитини більшу частину грошей, що мав із собою. Сашко не міг зрозуміти, чому друг сприймав усе, що сталося, як свою провину. Він переконував Софію, що вони нічого не могли зробити. Чоловіки занадто пізно почули галас, а коли увійшли до будинку, то злочинців вже й слід охолов.

Софія вислухала все, не перебиваючи Сашка. Їй здалось, що такого в житті не могло трапитись, а чоловік розповідає якісь жахіття із паралельного всесвіту. Дівчину наче оглушили. В її свідомості не могла вміститись картина вбивства дитини заради фінансової вигоди. Вона знала, що у світі трапляються такі речі, але воліла думати про них, як про один випадок на мільйон. Софія злилась на Сашка, що той безглуздо відпустив Артема одного додому. По обличчю друга вона розуміла, що той жахливо почувається. Свої претензії дівчина одразу ж озвучила. На них Сашко відповів:

— Він доросла людина, сам впорається. Скільки ти можеш із ним носитись? Може йому ще й поселитись із нами?