20

Наступного дня Софія зателефонувала Антоніні Станіславівні з самого ранку. Дівчина поцікавилась, чи розмовляла матір зі своїм сином. Жінка відповіла:

— Артем приїхав додому. Він насправді звільнився?

— Так.

— Я не розумію, що з ним сталось. Ти щось знаєш про їхню подорож? — стривожено запитала жінка.

Софія хвилину вагалась, не знаючи, чи варто розповідати Антоніні Станіславівні про той жах, який пережив її син. Проте дівчина вирішила, що це – найкращий вихід. Вона вірила, що матір зможе поговорити із ним і заспокоїти, якщо знатиме усю правду. Коротко Софія переповіла жінці історію Сашка. Вона намагалась не забарвлювати її емоційно, щоб не вразити чуттєву душу матері Артема аж занадто сильно. Після цього Антоніна Станіславівна відповіла:

— Боже, який жах! Не дивно, що на ньому лиця немає! А як твій Сашко? Тримається?

— Так, не хвилюйтесь. Артем сприйняв все аж занадто близько до серця. Антоніно Станіславівно, пообіцяйте мені дещо, добре? — слізним тоном промовила Софія.

— Що саме, дочко?

— Якщо йому не ставатиме краще – подзвоніть мені. Я приїду, як це знадобиться. Одразу ж!

— Дякую, Софіє. Обов’язково триматиму тебе в курсі справ. Вдома й стіни лікують, я сподіваюсь, що він оговтається в родинному колі, — жінка промовила це напрочуд невпевнено. Вона й сама сумнівалась у власних словах.

Попрощавшись із матір’ю Артема, Софія зайнялась власними справами. В обід вона мала зустрітись із продюсером, щоб обговорити всі питання, стосовно свого нового призначення. Софії не дуже подобалась ця ідея, проте Сашко вмів умовляти. І він мав рацію. Зустріч пройшла бездоганно і з повною впевненістю продюсер віддав нову роботу Софії. Суттєва надбавка до зарплатні покращила настрій дівчини. Сашко хотів придбати власну квартиру після весілля і ці гроші могли пришвидшити втілення його мрії.

Новий виток кар’єри запаморочив голову Софії. День за днем їй доводилось готуватись до поїздки. Одні лиш щеплення мали забрати у неї три місяці. Без них вона не збиралась відправлятись у вологий клімат, де могла захворіти на десяток невідомих українській медицині болячок. Її дитина-оператор Денис проходив той самий курс, що й Софія. Він був на сьомому небі від щастя. І його можна було повністю зрозуміти. Мало кому вдається у двадцять років відвідати по роботі одну із найбільш екзотичних країн. Часом його юнацький запал дратував Софію. Хлопець думав лише про цікаві пригоди та зовсім не розумів, що там вони не будуть в повній безпеці. Денис навряд чи б зміг захистити Софію, скоріш навпаки. Її нещодавно пробуджений материнський інстинкт змусив би молоду жінку попіклуватись про хлопчака навіть у небезпечній ситуації.

Одного дня пролунав дзвінок, який змінив для Софії усе. Молода жінка відповіла, не передчуваючи якоїсь біди. У слухавці почувся заплаканий жіночий голос – це була мама Артема. Жінка, ковтаючи сльози, намагалась говорити:

— Софіє…Привіт! Ти вибач, що відволікаю, — голос Антоніни Станіславівни знову перейшов у ридання.

— Що сталось? З вами там усе в порядку? — Софія боялась навіть озвучувати те, що прийшло їй на думку в перші секунди розмови.

— Артем п’є безпробудно. Як тільки приїхав – так і не просихає. Зачиняється в кімнаті та повторює ім’я тієї дівчинки. Я тільки й чую від нього: Упендо, Упендо, Упендо. Ми з батьком не можемо на нього ніякої управи знайти. А серце кров’ю обливається. Можеш приїхати, дочко? Хоч ти спробуй до нього достукатись!

— Я завтра буду у вас, — не думаючи, як саме вона виконає свою обіцянку, Софія просто подарувала її жінці, аби заспокоїти.

Антоніна Станіславівна подякувала і завершила розмову. Софія гарячково прикидала варіанти, як же їй вирватись з роботи. Не вигадала вона нічого кращого, аніж прикинутись хворою. Софія повідомила продюсеру, що декілька днів буде відсутньою, через не зовсім вдале щеплення. Свою брехню дівчина доповнювала правдоподібними подробицями на ходу. У неї не було часу, щоб купити собі липовий лікарняний. Тому, налякавши продюсера можливими наслідками щеплення, Софія отримала три дні оплачуваних відгулів. Загалом їй просто не обов’язково було з’являтись на робочому місці. Знаючи, що Сашко може підвести її та вибовкати лишнє, дівчина одразу направилась в його кабінет. Софія увійшла і застала коханого наодинці з горою дисків. Вона одразу перейшла до суті:

— Мені подзвонила мама Артема. Потрібно їхати. Йому зовсім зле. Я вже відпросилась, сказала, що у мене побічна реакція на щеплення. Продюсер дав мені три дні без лікарняного. Якщо запитуватимуть – я лежу вдома із нежитем і температурою. Зрозумів?

— А як же підготовка? Часу залишилось обмаль! — Сашко не вірив своїм вухам.

— Три дні не виб’ють нас з графіку, — Софія пильно поглянула нареченому у вічі.

— Добре. На жаль я не зможу поїхати з тобою, — Сашко відступився, боячись перегнути палку.

— Нічого, там тільки я потрібна. А ти тут прикриєш тили. Дякую, що зрозумів, — дівчина вирішила заохотити коханого добрим словом за людяну поведінку.

— Коли ти їдеш?

— Зараз зберу деякі речі, а потім на вокзал. Вирушу першим же потягом. Так, що до мого приїзду ми більше не побачимось.

Сашко встав з-за робочого столу і підійшов до Софії. Він ніжно поцілував її та побажав удачі. Дівчина не чекала від нареченого такого прояву почуттів. Вона ніяк не могла збагнути з чим пов’язана разюча переміна у характері Сашка. Але, чим краще поводився чоловік, тим менше їй хотілось копатися у причинах його поведінки. Софії для щастя вистачало й цього. Вийшовши з будівлі каналу, вона одразу ж відправилась додому. Так швидко молода жінка не збиралась ще жодного разу у своєму житті. Через якихось десять годин вона стояла на веранді будинку, де жили батьки Артема. Все навколо здавалось їй рідним. Мабуть, декілька поїздок змусили дівчину звикнути до цього місця і полюбити його. Вона сподівалась, що той самий принцип спрацює й у сімейному житті. Софія згадала про Сашка й усвідомила, що вже сильно звикла до нього. У той момент вона не знала різниці між цим явищем і справжнім коханням.