21

Наступив ранок і бойовий штаб розпочав засідання у кухні. Антиалкогольні сили збирались отримати у цей день чисту перемогу. Антоніна Станіславівна нагодувала Софію і та попрямувала в кімнату, де спав Артем. Гучно відчинивши двері, вона зачинила їх за собою з не меншою силою. З-під ковдри почулось лишень жалісливе скиглення. Молода жінка усміхнулась: вона досягла запланованого ефекту. Тоді Софія сіла на ліжко і трохи стягнула ковдру з Артема, щоб бачити його обличчя. Дівчина запитала:

— Як себе почуваєш?

— Де моя випивка? Це похмілля мене вб’є! — Артем скиглив, не розплющуючи очі.

— В будинку немає ні граму спиртного!

— За що ти так зі мною?

— Не скигли, а підіймись і сядь. Нам треба серйозно поговорити.

— Без випивки не збираюсь тебе слухати. Це ж мука, мені потрібна анестезія. Хоч води дай!

— Нічого ти не отримаєш. Спочатку ми поговоримо, а потім я приготую тобі свій фірмовий сніданок від похмілля, — Софія поставила капкан в котрий хлопець одразу ж втрапив.

— Добре, після нього перестане тріщати голова? — недовірливо запитав друг.

— Однозначно. А тепер слухай мене. Я не знаю, що ти пережив у Танзанії й не буду удавати, що розумію. Мені все одно, кого ти будеш звинувачувати у тому, що сталось. Хоча я знаю, що твоєї вини в тому немає…

— Нічого ти знаєш, — Артем перебив Софію як мала ображена дитина.

— Ще раз переб’єш мене і ніякого сніданку не отримаєш! Так от, я не можу судити про те, чого не знаю. Але декілька аргументів у мене все ж є. Ти пам’ятаєш, як казав мені, що жаліють себе лише слабаки? Ніколи не думала, що ти один із них. Хіба є сенс побиватись за тим, чого вже не можеш змінити? Рухайся далі та намагайся зробити світ кращим, щоб такого більше не повторилось із жодною дитиною.

— І це повинно змусити мене встати з ліжка? — запитав Артем.

— Так, але не тільки це. Твої батьки постаріли на декілька років. І сталось це за короткий період твого п’янства. Ти пам’ятаєш, скільки всього вони зробили для тебе? І так ти їм відплатив? Це, щонайменше, егоїстично. Всі хвилюються про тебе. Я зірвалась з роботи та приїхала лиш за тим, щоб знайти тебе в калюжі власних випорожнень? Чи ти думаєш у мене інших справ немає? І на останок: якби ти хотів впитись і померти, то не поїхав би до батьків, а зробив це у якомусь Богом забутому гендлі. Ти хотів, щоб всі ми побачили твій біль? Ти досягнув цього. Але тепер досить. Візьми себе у руки та покажи, що ти сильна людина! — Софія встала і вийшла з кімнати. Їй було тяжко розмовляти із другом настільки жорстко. Проте відчайдушні часи потребували вольових рішень. Дівчина не могла дозволити собі жаліти Артема, бо це лише б погіршило ситуацію. Натомість її метод все ж вивів чоловіка зі ступору.

Через пів години Артем вийшов із кімнати. Було помітно, що він намагався привести свій пом’ятий вигляд до належного стану. Мовчки чоловік увійшов до кухні, де сиділи його батьки та подруга. Софія одразу ж встала і прийнялась готувати обіцяний сніданок для друга. Артем сів до столу і звернувся до батьків:

— Вибачте! Я не заслуговую прощення, але мені жаль, що я завдав вам стільки клопоту і переживань. Мамо, тату, простіть мене. Я більше так не буду, — хоч Артему й було вже під тридцять та він усе одно продовжував використовувати дитячі хитрощі.

— Нічого синку, головне, що ти знову став собою, — Антоніна Станіславівна встала та обійняла Артема.

— Ми тобі вибачимо, але ще не скоро забудемо увесь той жах. Твоя бідна мама ледь не посивіла від хвилювання. Та й Софію ми зірвали з місця через тебе, — Михайло Леонідович просвітлів від вибачень сина, але вирішив все ж не спускати йому з рук ганебної поведінки.

— Я розумію. Зроблю усе можливе, щоб ви більше ніколи такого не бачили, — Артем щиро каявся.

Поки сім’я налагоджувала свої стосунки, Софія продовжувала готувати сніданок. Вона підсмажила медальйони зі свинини. Нашвидкуруч дівчина змішала жирний соус до м’яса, що скоріше нагадував домашній майонез. Артем з недовірою і важкістю у шлунку поглянув на тарілку, котру молода жінка поставила перед ним на стіл. Він запитав:

— Ти думаєш мені зараз можна це їсти? Я й так погано почуваюсь.

— Їж! Тобі зараз потрібно з’їсти більше жирів, щоб втамувати похмілля. І тільки після цього вип’єш дві чашки зеленого чаю. Я на собі перевіряла, — дівчина посунула тарілку ближче до Артема.

Софіїн друг хоч і намагався пручатись, проте мусив повністю спорожнити тарілку. Вже через годину він подякував дівчині, одразу ж, як зміг ходити на двох ногах, не тримаючись за стіни. Коли випала хвилинка і молоді люди залишились наодинці, Софія розпочала дуже незручну для себе розмову:

— Ти збираєшся повертатись на канал?

— Ні, я більше не можу там працювати. Ти наштовхнула мене на думку, що потрібно знову зробити свою виставку. Я хочу присвятити її Упендо, щоб усі знали, як несправедливо обійшлось із нею життя, — Артем потупив очі додолу, щоб не показувати подрузі сліз.

— Мене поставили ведучою вашої передачі. Ти не ображаєшся?

— Ти що? Я більше не хочу мати нічого спільного ні з передачею, ні з С… — чоловік запнувся, розуміючи, що мало не бовкнув лишнього.

— Ні з Сашком? — перепитала Софія.