Примарна цитадель

22

 

Життя кипіло в азійській країні, наче в мурашнику. Камбоджа лише почала оговтуватись після громадянської війни та диктаторського режиму. Країна походила на будинок не дуже старанної господині: центр був прибраним і досить ошатним, а по кутках процвітали бруд і антисанітарія. Проте місцева екзотика дарувала власний неповторний шарм усім туристам. Окрім корінного населення, в Камбоджі часто зустрічались європейці. Білошкірих людей важко було не помітити. Тут, на загальному тлі, вони сильно виділялись. Та й статурою європейці відрізнялись від невеличких азійців. Своєю чергою кхмери мали власну родзинку – посмішки. Де б не ступала нога туриста, усюди йому посміхались по-дитячому наївні обличчя місцевих жителів.

Софія вже декілька днів знімала матеріали разом з Денисом. Але навіть на соту частину не ознайомилась із місцевим колоритом. Перше, що відчула дівчина по прибуттю у Камбоджу – брак повітря. Софія, стоячи біля аеропорту, намагалась вдихнути на повні легені, та в неї ніяк не виходило. Вологість і висока температура змушували її почуватись наче в сауні. Але й це минуло досить швидко. З часом вона адаптувалась, а по вечорах атмосфера ставала приємнішою. Молоді люди зупинились у Пномпені на чотири дні, щоб як годиться дослідити столицю Камбоджі. Саме у ній почалась головна історія кривавого диктатора Пол Пота. Софія добре знала, якою болісною може стати для народу пам’ять про геноцид. Колись і її рідна країна пережила той жах, про який вона мала довідатись у Камбоджі. Дівчині азійський край з кожним днем перебування в ньому все більше починав нагадувати Україну. Корупція і крадіжки, розподілення на багатих і бідних з повною відсутністю середнього класу – це було їй до болю знайомим. Ефект дежавю викликав той факт, що злочинці, котрі мали сидіти у тюрмах, спокутуючи воєнні злочини, й далі продовжували брати участь в керівництві країною. Зрештою Софія усвідомила, що існували головні тенденції управління народами, які з успіхом застосовувались в усіх куточках світу.

В перші дні перебування у Камбоджі Софія намагалась звикнути до місцевої кухні. Спочатку вона боялась, що страви виявляться занадто гострими для неї, проте Денис переконав її, що вони цілком нормальні. На відміну від інших азійських народів кхмери не клали перець у всі тарілки. Знайомство з новою кухнею було бентежним і незвичним. Денис у перший же день заявив про свою любов до місцевої страви під назвою «лок лак». Софія ж намагалась спробувати якомога більше делікатесів. Дівчину здивував кисло-солодкий рибний суп. Вона не одразу зрозуміла подобається він їй чи ні.

Одного ранку невеличка знімальна група заїхала у віддалений житловий район, де збиралась відзняти матеріал про звичне життя людей. Навколо не було жодного готелю чи ресторану для туристів. І саме там Софія побачила найгірший гастрономічний кошмар у своєму житті. В кінці вулиці стояв пересувний прилавок на котрому красувались жаби, щурі, комахи та здоровенні, на погляд дівчини, павуки. Нізащо у світі Софія не збиралась куштувати екзотичну піджарку з таким складом. Гострий інтерес до дивини проявив Денис. Нездорова тяга юнака до різного роду екстремального досвіду давала про себе знати. Молода жінка терпляче намагалась відмовити хлопця від нерозумної витівки. Проте через хвилину продавець вже смажив в олії різну повзучу гидоту. Софії залишалось тільки одне - перейти по іншу сторону об’єктиву, щоб відзняти приголомшливу дегустацію. В той день вона не могла спокійно дивитись на Дениса. Щоразу їй здавалось, наче юнак ще дожовує павучу лапку.

Далі шлях Софії та Дениса проходив через одне із найзагадковіших місць світу - храмовий комплекс Ангкор-Ват. По приїзду молоді люди відчули дивний спокій, що заповнював душу кожного із них. Робота минула легко та швидко. На розум Софії спала одна думка. Їй захотілось помилитись у старовинному храмі, дивлячись на його масштаб і велич. Згадавши, що його збудували в честь індуїстського бога Вішну, вона доторкнулась до однієї зі стін і подумки проговорила те, що тривожило її досить давно. Хоч Софії це й здалось трохи смішним і наївним, проте їй хотілось вірити – молитву буде почуто. Молода жінка хвилювалась, що ніколи в житті не відчувала справжнього зв’язку із вищими силами та попросила, щоб божественна сутність подарувала їй знання і смиренність, котрі б допомогли віднайти справжню віру. Денис помітив порив колеги, тому тактовно залишив її наодинці із власними думками. Останнім у списку одноденної зйомки залишався відомий храм Малого кола – Та Пром. Туди маленька компанія із двох людей попрямувала скоріше із цікавості, згадуючи фільм про невгамовну розкрадачку гробниць. Могутнє коріння, що облітало будівлі виглядало ще більш дивовижно ніж на екрані. Дерева м’яко тримали храм, не даючи йому розсипатись від старості. Софію та Дениса огортало почуття побожної покори перед недоторканою красою старовини. Знімати в цій частині Ангкору їм сподобалось найбільше, хоч і конкретних пам’ятників там не було. Все ж давався в знаки вплив попкультури на їхнє покоління.

Коли затяжні зйомки в храмах були завершені, молодим людям довелось на розбитому місцевому автобусі діставатись вночі нового місця дислокації. Софія з нетерпінням чекала приїзду у Сіануквіль. Як будь-яка інша жінка, вона сподівалась урвати хвилинку і повалятись на одному з пляжів відомого серед азійців курорту. Знімальна група прибула у провінцію головним чином заради знайомства із земляком, котрий відкрив власний бізнес в екзотичній місцині. Софія готувала запитання для людини, яку мала побачити перший раз у житті. До того вони лише кілька разів листувались електронною поштою, домовляючись про деталі зустрічі. Інтерв’ю мало проходити в одному із закладів, якими володів чоловік. Тому з самого ранку Софія разом із Денисом вирушили поснідати у кафе, де подавали слов’янську кухню. Від радощів дівчина ледь не розплакалась, побачивши у меню назви «пельмені» та «борщ». Кхмерська кухня приїлась молодій жінці, як гірка редька. А язик більше не міг зносити феєрію смаків, що дарували безліч приправ. Стримана і поживна слов’янська кухня снилась їй ледве не щоночі, адже останнім часом вона харчувалась одними лиш фруктами, в які ніхто не додавав карі, мелісу чи коріандр. Денис з подивом спостерігав за тим, як на сніданок його колега замовила три поживні страви, котрих вистачило б декільком чоловікам. І на цьому Софія не зупинилась. Коли їй принесли замовлення і вона нарешті змогла переконатись у відсутності в ньому місцевих приправ почався справжній фестиваль свинства. Пельмені дівчина запивала борщем, а котлети ковтала, майже не жуючи. Оператор смикнув молоду жінку за руку, помітивши, що на них почали зглядатись відвідувачі та персонал. Та у відповідь він отримав лиш погляд голодного пса, у котрого хтось намагається забрати їжу. Юнакові здалось, що в той момент Софія могла навіть заричати. Це змусило хлопця дати колезі спокій до тих пір, поки вона не завершила трапезу. Після неї колегам принесли по величезному кокосу і вони запили все поживним молоком екзотичного горіха.




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше