Примарна цитадель

23

Софія таки змогла викроїти годину на те, щоб скупатись і позасмагати. Після напруженого графіка останніх тижнів вона почувалась наче в раю. Сил додавав і той факт, що пообідати та повечеряти дівчина зможе у тому ж кафе.

По дорозі в готель, вона ледь не втрапила в аварію. Софія та Денис вже звикли пересуватись тук-туками чи орендованими мопедами. Та відсутність будь-яких цивілізованих правил дорожнього руху лякала її так само як і у перший день перебування у Камбоджі. Повертаючись з пляжу, вона найняла тук-тук.

На одному із поворотів в заднє колесо врізався мопед, котрим керувала жінка. Позаду неї сидів восьмирічний хлопчик. Невеличка аварія закінчилась словесною перепалкою, а через п’ять хвилин Софія вже входила у свій готель.

Молода жінка ледь дочекалась вечора. Їй хотілось знову зустрітись із дивним чоловіком, якого життя трохи покидало по світу. Артур повечеряв у ресторані разом зі знімальною групою, а тоді повів їх набережною та якимись темними закутками до невеликої площі, де проходила вулична вистава. Молодь, одягнута в повнісіньку еклектику, розігрувала музичне попурі.

Міміка їхніх облич робила це дійство комічним. Софії сподобалась вистава, а Денис відзняв пару непоганих кадрів. Після цього Артур привів їх на вулицю, де не було жодного туриста. Проте довкола снували місцеві жителі, а посередині з’явилось стихійне кафе. Артур сказав:

— Зараз буде друга вечеря. Я пригощаю! — метнувши бісики на своїх молодих супутників, чоловік підійшов до прилавка.

Софія знайшла невеличкий пластмасовий стіл, котрий був хоч трохи чистішим од інших і примостилась за ним. Денис підійшов до Артура і почав щось з ним обговорювати. Софія роззирнулась по сторонах і помітила, що майже всі відвідувачі їдять одне й те саме. Вона знала що це і з жахом усвідомила, на яку вечерю запросив їх чоловік. Широко посміхаючись, Денис підійшов до столу разом з Артуром. В руках вони несли тарілки, заповнені лаймами, спеціями та якоюсь зеленню. Та один предмет Софія помітила одразу. Це була тарілка з яйцями. Денис звернувся до колеги:

— Ти довго забороняла мені це коштувати, але тепер і сама не відкрутишся!

— Софіє, хто в Камбоджі не їв балют – той у ній ніколи не був, — м’яко, але з викликом промовив Артур.

— Я не буду їсти качині зародки, можете навіть не витрачати свій час, — спокійно відповіла Софія, хоч це коштувало їй титанічних зусиль.

— В цьому всі жінки, їх ніколи не змусиш спробувати щось нове, — звернувся Денис до старшого чоловіка.

— Юначе, треба це поважати. Вони ж набагато слабші від нас, — ставлячи тарілки на стіл, промовив Артур.

— Хто тут слабший? — Софія ніколи не вважала себе гіршою од чоловіків, одна думка про це її дратувала, — Я просто не звикла пхати до рота усіляку гидоту!

— Це не гидота, а дуже корисна страва. В ній багато білків. Але ви не зобов’язані це їсти, не хочу, щоб вам потім було зле, — продовжував підбивати дівчину Артур.

— На спір! Я можу це з’їсти й мені нічого не буде, як і вам двом, — азарт затьмарив їй розум і розтікся полум’ям під шкірою.

— Добре! Всі з’їмо по одному яйцю, хто не зможе – купує решті фреші! — підбив підсумок Денис.

Чистячи яйце, Софія отямилась і зрозуміла на що погодилась. Але відступати було пізно. Варене яйце являло собою згустки бульйону приправлені м’ясом і дзьобиком. Побачивши його, молода жінка ледь подавила у собі приступ нудоти.

Вона щедро посипала екзотичну страву спеціями та полила соком лимона. Дівчина відкусила шматок і завмерла. На смак балют виявився досить непоганим, а от моральна сторона складу страви ледь не довела Софію до сліз. Огида наростала в ній, як сніжний ком, що котиться з вершини гори.

Чоловіки, затамувавши дихання, дивились на Софію. Не вигадавши нічого краще, вона просто проковтнула шматок, не розжовуючи. Таким чином дівчина прикінчила яйце. А от Денис потрапив у халепу. Не розрахувавши власних сил, він вирішив спробувати старше яйце, де добре відчувалась консистенція.

Побачивши зародок каченяти, юнак відбіг у кущі. Коли він повернувся, Софія змусила його купувати обіцяні фреші. Артур підбадьорив юнака, сказавши, що той отримав по заслугах за власну самовпевненість, а це – один з найкращих уроків у житті.

Трохи відставши від оператора, Софія й Артур завели бесіду про мінливість долі. Чоловіку вистачало досвіду, щоб поділитись ним із дівчиною. В котрийсь момент він промовив:

— Не виходь заміж за нього. Ти виглядаєш нещасною кожного разу, як дивишся на обручку. Енергетично – це не твій предмет.

— Вибач, але в мене є наречений. Я не можу дозволити собі зраджувати. Ти дуже цікава людина, але…

— Ти подумала, що я фліртую з тобою? — Артур перебив Софію, не давши їй договорити.

— Ну, так. Мені здалось, що саме це ти й робиш.

— Не ображайся, але я віддаю перевагу жінкам свого віку. Ви ще не до кінця сформовані, не знаєте чого хочете і як ви цього хочете. А жінки мого віку – це як бальзам для душі. І співрозмовники з них набагато кращі. Я лише хотів дати тобі пораду. Сподіваюсь, що ти дослухаєшся заради свого ж блага.

— Подивимось, — Софія бовкнула перше ж слово, що прийшло їй у голову. Вона почувалась присоромленою. Дівчині хотілось не йти по набережній, а провалитись крізь землю. Артур проти неї вигляд спокійним, стриманим, розумним. А вона могла лише проколотись, завдяки своїй гарячковості та нестриманості.




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше