31

Артем не знав до чого приткнутися. Всі його думки кружляли навколо Софії. Залишок вечора він провів за розбиранням сміття, що залишилось після нальоту банди. Фізична праця зовсім не допомагала чоловікові. Він ні на хвилину не забував про свого хлопчика.

Артем почувався роздавленим, бо не зміг врятувати свою родину. Його навіть не було поруч. Він не міг уявити, як Софія могла сама боротись за їхнього сина. Він боявся повертатись у їхню кімнату, де досі стояло ліжечко Муси. Йому знову хотілось випити й забути цей день, та Артем вже добре знав, що це не допоможе.

На ногах його тримало лиш те, що Софія потребувала його. Артемові здалось, що він може втратити її. Його думки перервав дзвінок мобільного. Лікар із клініки повідомив чоловіка, що у Софії зупинилось серце, але їм вдалось реанімувати жінку. У ту саму мить Артем згадав слова Касені, матері Неєми та покійної Упендо: «Коли відчуєш наближення втрати – приїжджай! І привези її!». Невідома сила загнала чоловіка у машину і змусила їхати у лікарню за дружиною.

Артем здійняв цілий скандал, вимагаючи віддати йому Софію. Лікар доводив, що це неможливо і пацієнтів у такому стані ніхто не виписує. Тоді Артем відвів чоловіка в сторону, трохи далі від очей допитливого персоналу.

Він пообіцяв заплатити лікареві, якщо той віддасть йому Софію. Чоловік у білому халаті трохи подумав і зрештою погодився, але з однією умовою: Артем підпише усі папери про відмову від претензій та власну відповідальність за ризики. Зійшовшись на такій угоді, вони пройшли у кабінет.

Через годину Артем вже їхав у сторону Ілагали. Чоловік гнався, наче скажений. На задньому сидінні лежала жінка без свідомості. Декілька разів Артем зупинявся, щоб перевірити, чи дихає дружина. Наступного дня, коли сонце стояло в зеніті, чоловік таки дістався будинку Касені. Під’їжджаючи, джип здійняв стовп пилу. Темношкіра жінка сиділа на своєму звичному місці. Артем вибіг з машини та кинувся до неї. Він впав на коліна і звернувся до Касені:

— Ти передбачала це, так? Допоможи, будь ласка, допоможи!

— Що трапилось? — запитала жінка, не відриваючись від чищення глечиків.

— На школу напали. Софії зовсім зле. Ми втратили сина, — ридаючи розповів чоловік.

— Неєма? — Касені на секунду завмерла.

— Жива і здорова. З нею все добре. Допоможи моїй дружині. Прошу тебе!

— Я нічого не передбачала. Усе це мені сказала місцева чаклунка – Аша, — жінка встала, — Нам треба їхати до неї. Я покажу, де вона живе.

Касені наказала старшому синові залишитись за головного і приглянути за рештою дітей. Сама жінка сіла в машину, поруч з Артемом. Вона поглянула назад і побачила непритомну Софію. Касені лиш похитала головою і сказала, що треба поспішати.

Жінка вважала, що духи намагаються викрасти Софію зі світу живих. Артем не звертав уваги на те, як уся ця ситуація могла виглядати зі сторони. Йому було байдуже, що освічена людина при тверезому розумі, ніколи б не забрала дружину з лікарні заради поїздки до чаклунки. Та чоловік відчував, що це його остання надія повернути Софію.

Чаклунка жила на віддаленій околиці. Поруч не було жодного будиночка чи хижі, окрім її житла. Артем під’їхав ближче і побачив, що Аша, немолода сива жінка, прямує їм на зустріч. Вона одразу підійшла до задніх дверець машини та відчинила їх. Жінка, одна зовнішність якої викликала мурашки по шкірі, сказала:

— Неси її в хижу. Поклади на ліжко.

— Слухаюсь, — Артем, наче загіпнозований, кинувся виконувати наказ.

Чоловік вніс дружину у хижу. Він поклав її на саморобну подобу ліжка. Касені покликала його на вулицю. Він поцілував Софію у вуста й вийшов. Аша звернулась до нього:

— Ти маєш чекати у машині. Я покличу тебе, як закінчу. До того заходити не можна, а то й сам начіпляєшся духів. Ти зрозумів?

— Що ви робитимете із нею? Ви займаєтесь чорною магією? — з острахом запитав Артем, розуміючи, що дане питання треба було ставити одразу по приїзду.

— Я займаюсь магією своїх предків. Вона не чорна й не біла. Не хвилюйся, я приношу у жертву тільки курей. Я не маю нічого спільного з тими, хто вбив ваших дітей, — Аша промовила це і пішла у хижу.

Артем поглянув на Касені. Жінка протягнула йому руку й вони повернулись у машину. Артем не хотів розмовляти, тому вони сиділи мовчки. Чоловік лише свердлив очима вхід у хижу. Він раптово згадав, що не спав вже майже добу. Чоловік опирався, але не зміг встояти.

Сон підкрався та накинув на нього важке простирадло. Артем одразу ж відключився. Чоловік прийшов до тями пізно ввечері. Його розбудив гучний жіночий крик. Він знав, що це Софія. Артем помчав до хижі зі швидкістю ягуара. Посеред дороги його зупинила Касені, міцно схопивши за край футболки. Жінка промовила:

— Не заходь, інакше все буде дарма. Повір їй, повертайся і чекай у машині.

Артем нічого не відповів, тільки поглянув на жінку нищівним поглядом. Він не міг чекати й сидіти на місці. Все, що він по-справжньому любив у цьому житті знаходилось у хижі, в руках якоїсь ненормальної чаклунки. Артем ще раз обернувся у той бік.

На мить йому здалось, що над дахом підіймається чорний в’язкий дим. Та протерши очі, він зрозумів, що йому це лиш привиділось. Решту ночі Касені тримала Артема за руку. Вона намагалась відволікти його розмовою. Жінка розпитувала про дочку і її життя.