Глава 1

Глава 1

«Руки Арона сміливо ковзнули мені під спідницю. Я вигнулася та вчепилася в його плече. Кров почала нагріватися. Мої щоки палали, але пальці нахабно провели по смачнючим чоловічим вустам».

- Елеоноро Володимирівно, тут термінове контрольне завдання.

«Арон не відвертав свого хижого погляду. Його дихання глибшало, важчало, змушувало мене тремтіти від бажання...».

- Елеоноро Володимирівно, тут вже до завтра треба відзвітувати.

«Він владно обхопив мене за стан і миттєво притягнув до себе. А потім...»

- Елеоноро Володимирівно! – прямісінько на вухо, - з вами все добре?

Я так підстрибнула на своєму кріслі, що якби в книзі рекордів Гіннеса значилося таке досягнення, категорія «най-най» точно була б моя. Добре, що хоч встигла моноблок в режим очікування перевести, а то б мою колегу стовідсотково вразило те, що я читала.

Чемно подякувала Світлані і взялася за розпорядження Кабміну. Хоч в голові все ще панували суцільні думки про Арона.

Насправді, я нормальна, просто іноді мною заволодіває особливий настрій і страшенно кортить зануритися в пристрасті якогось роману. А враховуючи рівень стресу, присутній на моїй роботі, розслаблятися – це конкретна необхідність.

Вся справа в тому, що я державний службовець. Працюю в департаменті перевірки декларацій та моніторингу способу життя всім відомого в теперішній час Національного агентства з питань запобігання корупції. Три роки назад я закінчила університет і одразу ж без якихось питань почала тут працювати. Звісно, до цього неодноразово проходила практику, потім ідеально склала тест та успішно пройшла конкурс на зайняття вакантної посади. Хоч робота й нелегка, нічого не скажеш, та я ніколи і не скаржилася особливо. Будь-яка праця нелегка. А віднедавна в мене стрімко й зовсім неочікувано відбулося зростання кар’єрною сходинкою, я стала одним із заступників директора нашого департаменту. Тому поки ще не зовсім звикла до власного кабінету, коли завдання тобі приносять прямісінько до офісного столу, а ти не йдеш його забирати бозна-куди сама, і найголовніше – таке офіційне звернення до мене. Раніше просто Елла або Нора, зате тепер – Елеонора Володимирівна! Аж дико якось.

В кабінет знову постукали. Мабуть, не судилося мені сьогодні прочитати про пустощі Арона.

- Так, увійдіть.

Двері прочинилися і з-за них просунулася руда голова мого єдиного тут справжнього друга.

- Філіпе! – Я аж зітхнула з полегшенням. - Заходь-заходь!

Хлопець мило посміхнувся, чудною ходою підійшов до мого стола і присів напроти:

- Ну, як воно? Елеоноро Володимирівно.

- Хоч ти не знущайся, га? Незвично. До речі, бажаєш кави? В мене тепер і своя сучасна кавоварка є.

- Ти ще запитуєш! Каву? З керівництвом? В окремому кабінеті? Звісно бажаю!

Я діловито, з награною пихатістю підійшла до невеликого дерев’яного столика і ввімкнула кавоварку. Через декілька хвилин ми з Філіпом вже разом смакували духмяний запашний напій.

З хлопцем товаришували хіба що не з перших днів моєї роботи. Філіп досить незвичний і кумедний чоловік. Незважаючи на те, що він аж на цілих п’ять років старше за мене, вигляд мав, як наче на стільки ж молодший. Рудий, високий, худорлявий, з веселим безтурботним виразом обличчя і неймовірно яскравими зеленими очима. Його посмішка обеззброювала. Я обожнюю свого друга за простоту і великодушність, таких людей взагалі мало де зустрінеш. Серед колег частенько глузували, що ми з ним типу коханці, але в дійсності все не так, ми друзі, справжні хороші друзі. Філіп дуже підтримував мене, коли всі навколо обговорювали згадане підвищення. І найприкріше, розмови вели не про те, що я замолода, чи що досвіду в мене не так вже й багато за плечима, чим могла врешті-решт поступитися заради просування по службі, та хоч би хтось брехню пустив про велику роль начальницького ліжка. Ага! Дзуськи! Все зовсім навпаки. Люди навколо дивувались, чому така відповідальна, стримана, освічена, зібрана дівчина, яка мало не живе роботою та не має особистого життя, так запізно отримала те підвищення. Майже у всіх сім'ї, а мене хоч вночі викликай. А що? Чоловіка ж нема. Такий цінний кадр. Завжди все вчасно і якісно виконаю. Філіп не рахується, бо він і без того начальник у своєму управлінні інформаційно-аналітичних систем та захисту інформації.

Таке враження іноді складається, що ще декілька років і мене старою дівою вважати почнуть, чесне слово. Навіть наш фейковий з Філіпом службовий роман не допомагає проти цих пліток. Деякі взагалі мене побоюються, говорячи, що я холодна та закрита. Тому замість запитань «за що це їй такі привілеї», я постійно чую: «ну звісно Елеонора, а в кого ще є час розбиратися зі всім цим».

- Згадав! Я ж не просто так прийшов. Ти вже читала розпорядження Кабміну?

- Тільки почала, а що?

- Нам довели показники, на завтра треба забезпечити перевірку сімдесяти відсотків поданих декларацій. Я вже почав їх пропускати через програму, а всі, що з порушеннями, як завжди, ідуть на подальший аналіз до тебе.

Чудово просто! От тобі і прощавай Арон.