Примарна декларація

Глава 27

Глава 27

 

…«пам'ять ми не чіпали»… Слова декілька раз пролунали в моїй голові. Отже, в цій особі, яка виглядала вже нетверезою, є щось особливе. Дівчина підхопилася, осмикнула свою коротеньку сукню, провела по мені поглядом, і вкотре сьорбнувши з келиха, промовила:

- Приємно познайомитися. То ти наступна в кандидати до Артемія?

Її порожній погляд мене дратував. Здається, там за душею взагалі нічого нема, я вже мовчу про хоч якийсь натяк на розум.

- Навзаєм. Я до нього не на роботу влаштовуюсь і не в депутати обираюсь, щоб бути кандидатом. – По виразу обличчя співрозмовниці я зрозуміла, що вона зовсім нічого не второпала.

- А чому їй пам’ять не «налаштували»?

Марта зиркнула в бік брата:

- Як бачиш, це не моя ідея була.

Привид посміхнувся, взяв дівчину за руку і знову посадив коло себе, потім обійняв за плечі і багатозначно пояснив:

- Ми на короткій нозі.

Марта демонстративно покашляла:

- Артемій хотів сказати, що в тому просто потреба відсутня. Інна мешкає в сусідньому місті, її родина також певним чином пов’язана з магією, а отже захист елементарний й так має.

«На короткій нозі» значить. Ага. В мене пекло в грудях. Ось тобі Артемій у всій своїй красі! Вночі цілує і намагається звабити, а й доби не минуло, як він вже знайшов нову іграшку для розваг. А точніше, повернувся до старої, бо вона тут не вперше, це ж помітно. Гидко стало від згадки про вчорашню ніч. Хотілося ще раз прийняти душ, щоб вже напевне змити всі його дотики. Серце заполоняла образа. Хоча я передчувала щось неладне, ніби наперед знала, що так воно і буде. Привид від самого початку поводив себе аж занадто розкуто. І навіщо я сюди переїхала? Як тепер витримати всі його витребеньки? Загравання з іншими дівчатами? Бо зі слів Марти - Інна лише одна з таких. Ні. Ми не вживемося в подібних умовах. Я не бажаю терпіти. Час повертатися до готелю. Проживання в мене сплачене ще надовго, почуваюся прекрасно, не враховуючи ось цієї самої миті конкретно. Ну, який сенс залишатися? І взагалі, треба щось з роботою вирішувати. Я дивуюсь, як мене не звільнили за таке безвідповідальне ставлення. Не знаю, що там в деталях нарозповідав Філіп, але Максим Анатолійович пішов назустріч і з розумінням сприйняв новину про автомобільну аварію, в яку я нібито потрапила. Сьогодні передзвонила йому зранку, поки йшли з Мартою до лавандових полів, і, слід зазначити, ми досить мило поспілкувалися. Я так і сказала, що коли поїхала перевірити зачіпку відносно декларації, сталася невеличка аварія. Хоча краплина правди в цьому таки була, адже в мене справді тоді з’явилася зачіпка, тільки стосовно дорожніх камер. Максим Анатолійович виявляється дуже хвилюється за мене, навіть хотів провідати та справи не дозволили. Добре, що Філіп все йому пояснив. А ще чоловіку було соромно за свою поведінку, коли він мені негарних слів наговорив по телефону. Вибаченням послугувала премія, зарахована на мою банківську карту. Дуже вчасно! Бо автомобіль Марти вимагав ремонту. Серйозних пошкоджень не виявили, але я пообіцяла сплатити його повернення до нормального стану за власний кошт, як би відьма не відмовлялася.

А далі мені побажали найшвидшого одужання, а також відрядити найближчим часом до мене друга. Тим паче треба повертатися до готелю, адже навряд Філіп зрозуміє моє перебування в цьому домі.

На добраніч. – Єдине, що я сказала і пішла до себе в кімнату. Інна хіба що на коліна до Артемія не залізла та мені на це дивитися огидно. Зачинила за собою двері і сповзла по них додолу. Не знаю, чому так неприємно. Відчуття того, що мене використали не полишали. Хочу! Дуже хочу, аби я не належала до джерел. До джерела Артемія – точно! Нехай тільки спробує відтепер називати мене своєю. Не дозволю й крапка!

Як же покинути будинок, коли в ньому професійна відьма і привид-жеребець? Вони не дадуть вийти...

Але ж, все-таки добре, що є ще одна знайома з надприродними здібностями. Марфа залишила мені свій номер телефону, тому я не гала часу і подзвонила їй. Жіночка підняла слухавку майже одразу. Я привіталася, перепросила і поставила хвилююче питання:

-  Скажіть, а чи можна якось зробити, щоб Марта і Артемій не помітили мого переміщення, а вважали буцімто я вдома відпочиваю?

Марфа у відповідь засміялася:

- Втекти від них вже хочеш?

Я почула, як в коридорі гиготала Інна, а привид щось тихо до неї промовляв.

- І якомога скоріше.

Жіночка мовчала...

- Будь ласка. Мені справді важко знаходитися тут. Я повинна піти. Прошу, допоможіть. Навчіть як.

Після недовгих роздумів Марфа на щастя погодилася:

- Ну, діло твоє. Але на втечу часу небагато. Лише поки димітиме пучок сухої шавлії. До того ж потрібної сили в тебе немає, доведеться приготувати невеличке зілля, але щоб воно подіяло, ти повинна туди додати щось, до чого торкалася Марта, і не просто торкалася, а вкладала свою енергетику. Розумієш?

Я замислилась. І щоб це могло...

- Ми сьогодні лаванду збирали. Гадаю, на квітках залишилася її енергетика.




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше