Примарна декларація

Глава 34

Глава 34

 

Я побачила, що під моїм другом почала розповзатися калюжа крові.

- Філіпе!

- Стій там, де стоїш, Елеоноро! Інакше наступне поранення виявиться смертельним.

Жорсткий холод підіймався від самих п’ят. Він дряпав мою шкіру, але я не могла поворухнутися. Максим Анатолійович не зводив свого погляду, що був гострішим за лезо ножа, яким він грався в руці.

- Навіщо ти це зробив? Він же може померти!

- Та ну! Не помре. Принаймні, поки що. До речі, нарешті ти позбулася цієї зайвої делікатності між нами. Помітила, навіть дихати стало легше? – він почав повільно наближатися та всі мої думки зараз лише про Філіпа, який на очах стікав кров’ю, а я нічого не могла вдіяти.

- Ти хворий. Ти просто хворий!

Він підійшов аж занадто близько, роздивляючись мене, наче експонат.

- Кожний досягає свого як може, Норо. Таке життя. – Я відчула, як мерзотник провів тильною стороною долоні по моєму плечу. Чого тільки вартувало стриматися і не вдарити по ній.

- Дозволь мені викликати швидку. Навіть, якщо Філіп тобі допомагає, він не заслуговує на страждання.

- Хто? Цей бовдур? Не розчаровуй мене, Елеоноро. Чхати я на нього хотів. Він щось запідозрив і вирішив, що має право висловити мені свої безглузді претензії. А на горіхи отримав, щоб ти надалі була слухняною дівчинкою. Дівчинкою-джерелом. – Його подих ворушив моє волосся і від того ставало ще гірше. Зате тепер я точно знала, що Філіп непричетний до всіх тих жахливих подій, тільки от стікає кров’ю зараз саме через мене.

- «Отримав на горіхи»? Це ти так про замах на людське життя?!

Максим Анатолійович демонічно засміявся:

- Звичайне людське життя коштує дешево. Згодом, ти це усвідомиш. – Його рука зухвало вляглася на моє стегно, я спробувала відстрибнути в інший бік, але директор встиг схопити за лікоть і зі всієї сили до себе притиснути.

- Я сказав слухняною, Норо! Чи для того, щоб в тебе покращився слух треба прибити твого друга? Або, може, іншого? Того в коридорі?  На нього також чекав сюрприз.

О, ні! Владислав!

- Відчепись від них! Тобі ж потрібна лише я!

Він знову почав мене гладити:

- Звісно, тільки ти. Скільки ж я часу витратив на пошуки ідеального джерела…ммм… Коли ти прийшла до нас, мені здавалося, що удача нарешті посміхнулася. Я сподівався, що така розумна, норовлива, вперта, гарна і надзвичайно зваблива дівчина виявиться МОЇМ джерелом. Але ж ні. Ти ніяк не реагувала на мене, дивилася в очі і бачила лише керівника. І навіть моя довіра до тебе нічого не змінила. А потім я дізнався, що у таких «особливих» Оберегів, як я, не може бути джерел, їх витісняють фантоми, що з’являються в тобі, коли відбираєш чиєсь жалюгідне життя. І ти вже зустрічалася з одним із них, Норо. Пам’ятаєш, тоді, біля готелю? – Він несподівано нахилився до шиї і глибоко вдихнув мій запах, ніби вампір, що збирається спробувати крові. – Так, твій страх має неперевершений аромат. Мій фантом слідкував за тобою, аж поки той  мертвий примарний покидьок не почав заважати. Артемій! – Максим Анатолійович виплюнув це ім'я і відступив на декілька кроків. – Як же я його ненавиджу! Найсильніший, наймогутніший, з його роду все почалося…А що ж він такий «золотий» потрапив в мою пастку, як останній телепень, га? Вбити його було настільки просто, наче оком моргнути. Але прокляття, що виникло через вбивство і сили, ув’язнені ножем, не дозолили його душі остаточно покинути цей світ. Ще й та відьма постаралася, викрала тіло брата прямісінько з моргу і сховала магією. Та мені треба було знайти джерело Артемія, щоб витягти його дар з ножа. Але на шляху цього привида ніяк не з’являлася потрібна жінка. Мало того, що ті двоє майже нічого не робили, просто чекали і все, так ще й почали приховувати від мене «претенденток».

- Ти їх вбивав! Це в цьому твоя «особливість»?!

Чоловік байдуже махнув рукою, наче то дрібниця якась:

- З першою вийшло випадково. А далі вони мене дратували. Та й фантома хотілося підгодувати. Ой, не така вже й велика втрата!

В мене очі полізли на лоба. Та для нього людське життя взагалі нічого не варте! Взагалі!

- Де Ксенія?

- В надійному місці.

- Навіщо вона тобі?

- Бо побачила мене, коли я за ножем прийшов. До речі, це вже не вперше. Та й зіграти на твоїй людяності можна. Тобі ж небайдуже, правда?

Не поспішай, Норо. Просувайся поступово. Не провокуй цього мерзотника:

- Нащо ти взагалі повернув ножа після того, як викрав його минулого разу?

- Ну як же? А який тоді сенс Артемію і його схибленій сестричці шукати джерело? Вони б за ножем бігали весь час. Тримати його біля себе ризиковано, хто тих відьом знає, сьогодні вони не можуть втручатися у справи Оберегів, а завтра вже на коні і попереду. Тому я брав його тільки за потреби.




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше