1 глава

На слідуючий день день, до класу 3-Є старшої  школи школи університету Кейо, увійшла дівчина. В неї довгу блакитне волосся, майже до підлоги. Очі, різні. Одне око блакитне як небо, а інше темно як тьма. Вона одягнена у білі шорти, і коротку футболку. Вона подивилась на клас. 
- Еммм, це клас 3-Є? 
- Так. І весь клас почав на неї дивитися. Вони на неї направили пістолети й гвинтівки. Дівчина засміялась, і почала трішки не падати. 
- Ахаха, ви мене хочете вбити цим? Декілька дітей почали по ній стріляти. Дівчина швидко вийшла з класу. Потім ця дівчина через декілька хвилин знов увійшла до класу, але вже з іншим вчителем, а точніше з тим чоловіком, яким вона розмовляла й котрий запитав про маску. Він за руку затяг її до класу. Став по середині класу, біля дошки, і почав говорити. 
- Діти більше не стріляйте в цю дівчину, вона буде з вами навчатися. 
- Гаразд. Діти усім класом погодились. 
- Я, я. Дівчина не хотіла говорити кто вона така. Вона згадала, що вчора вона була у масці, але, чоловік же пам'ятає про те що вони домовились. Але він її обличчя не може знати. Та й мабуть йому це не занадто це потрібно. 
- Я Ебіна Грінвудс, буду  з вами навчатися. Чоловік повернув голову до неї, і їй представився. 
- Я Амон Рідзукі. Він посміхнувся й простягнув до неї руку.  
- Дуже рада знайомству. Він пожав їй руку. « він такий гарний, він мені когось нагадує, а кого, згадати не можу» до речі, після того падіння з мотоциклу, Ебіна  втратила пам'ять, або не памятала що сталося до цього. 
- Ну гаразд, я піду, до речі діти, в вас ще буде новий вчитель, але це вже на 3 уроці. 
- Гаразд. Діти усі почали готуватися до уроку.  
Ебіна пішла до свого місця. Біля неї сидів хлопець, з алим  волоссям. Він на неї звернув увагу. 
- Привіт, я Акабане. 
- Ох привіт, я Ебіна.  
- Так я знаю. Він усміхнувся. 
- І що ж ти тут забула? 
- Щ що? 
- Ну чому ти тут? 
- Мммм .« Що ж йому відповісти… якщо  я скажу що лисиця… ні це дурна ідея» 
- Із за оцінок? 
- Так так, із за оцінок. « фуух, пронесло»  
Почався урок, але його мав вести той вчитель, якого вона мала вбити.  
- Акабане, а кто такий Коро сенсей? 
- А ти що не знаєш? 
- Ні. 
- Це інопланетянин. 
- А а, точно, знаю. 
- Ну так 
- А ти ще щось можеш розповісти? 
- Ну він жовтого кольору, як кальмар, і має дев'ять щупалець якими він ходить, і два якими пише.  
- Фу, жах який. 
- І ще, він чоловічої, мабуть, статі, й у нього швидкість десять махів. 
- Десять махів?! Ебіна знов впала в шок « Десять махів, це ж швидкість світла, зрозуміло чого його ще не вбили». Акабане почав її трясти.  Ебіна відбилась руками. 
- Все, все, я прийшла до тями. 
- Так гаразд, в тебе є зброя? 
- Так є. 
- Добре, зараз нам Нагітсу подасть знак, ми встаємо, коли він дає команду, ми стоіляємо. Зрозуміла?! 
- А кто такий Нагітсу? Акабане впав в шок. Тепер вже Ебіна почала його трясти. 
- Нагітсу це той хлопець. Акабане показав чи то на хлопця, чи то на дівчину, з блакитна волоссям. 
- Гаразд, зрозуміла. Ебіна почала шукати книги у сумці. Тут Нагітсу пожав перший знак. Усі встали, і стали у бойову готовність. Ебіна взяла пістолет і націлилась на середину дошки. Нагітсу два другу  команду. Усі почали стріляти. Коро сенсей ухилявся від усіх пострілів. 
Коро: доброго ранку, діти. Мені повідомили що до нас приєдналася нова учениця. 
Діти припинили стріляти, і Коро сенсей зупинився. 
Коро: ну що ж, ви в мене попали, тільки два рази,  і все. Це прогресс. 
Ебіна стояла у шоці « він так швидко рухається, навіть я його не зможу наздогнати». В Ебіни була швидкість вісім махів. Вона не звичайна дівчина, але про це пізніше. Вона ні одного пострілу не зробила. Тихо сіла, й кудись дивилась. 
Коро: Нагітсу, дуже гарно сплановано, але у інший раз, візьми краще пістолет. Від гвинтівки ти трясешся.  
Нагітсу: я прислухаюсь до цього, Коро сенсей.  
Нагітсу дуже гарно посміхнувся. 
Коро: гаразд діти, прибирайте  зброю, можете сідати. 
Діти: гаразд Коро сенсею, доброго дня. 
Коро: доброго. 
Ще одна странність, у цьому класі був робот. Дівчина. Вона по підрахунками Ебіни, робить шістсот п'ятдесят чотири вистріли в хвилину. Це дуже багато. Іще, вона це робить не в одну точку, а по всьому класу. « це дуже дивно, попали у нього усього два рази» 
Коро: новенька, попрошу встати.  
Ебіна піднялась.  
Коро: ось ти яка, така гарненька. Коро дуже сильно посміхнувся. 
Ебіна коли на нього подивилась, вона його пригадала. Він був іншим.  
Коро: ну що ж, розпочнемо урок.  
Ебіна увесь урок сиділа, й думала про Коро. « він так змінився, чому він підірвав місяць, чому він тут» занадто багато питань. А відповідей не має. Підійшов урок до кінця. Діти пішли на вулицю, бо слідуючий урок в них щось схоже на бойову підготовку. Ебіна підійшла до Коро. 
Коро: ти щось хотіла запитати? Чи щось не зрозуміла?  Я можу підсказати. 
Ебіна дивилась йому в очі. 
Ебіна: ти що, мене не пам'ятаєш? 
Коро  опустив голову, й похмурився. 
Коро: ні не пам'ятаю. 
Ебіна сіла навпочіпки, і подивилась йому в очі. Вона придивилась. Вона хотіла там щось побачити, але Коро доторкнувся до її волосся. З під її волосся показались лисячу вуха. 
Ебіна: е е е е, що ти… 
Він почав гладити її вуха. 
Коро:  вони такі м'які, як її волосся.  
Ебіна почервоніла.  
Ебіна: так ти її пам'ятаєш? 
Коро: як її забути, вона для мене була усім. 
Тут у коридорі почувся крик. Хтось кликав Ебіну на урок. Вона швидко захоала вуха, й зачисала, щоб ніхто не побачив. 
Голос: Ебіна! Пішли на урок.  
Вона підвелась, а Коро так і стояв, опустивши голову. 
Ебіна: її вже не повернути, ні чим, я вже все що могла зробила.  
Коро підняв голову, і посміхнувся. 
Коро: точно, нічого. 
Коро вийшов з класу. На очах Ебіни почали появлятися сльози. 
Голос: Ебіна, ти де? Як п'ять хвилин урок почався, без тебе  почати не можемо. 
Ебіна: так вже іду.  
Вона витерла сльози, узяла сумку, і вибігла у коридор. Там стояв Нагітсу. Він узяв її за руку, і вони побігли. 


Ебіна й Нагітсу вибігли на вулицю, то вони побачили, що усі учні вистроїлись в ряд, знайомитись із ще одним новим, вчителем. 
- А-а-а-а.  
Усі дівчата закричали.  
Нанамі: А-а-а, який він гарний. Тока як гадаєш, в нього є дівчина? 
По середині площадки стояли Амон, і… 
- Відставити!! 
Крикнув Амон. Усі дівчата вгамонились.  
Амон: це ваш новий вчитель. Його звуть Мідзукі . 
Мідзукі: добро дня діти.  
Мідзукі посміхнувся. Мідзукі високий хлопець, з темним каштановим волоссям, і з очами, одне око золоте, а інше темно зелене.  
Дівчата: а-а-а. Він такий га-арний.  
Амон: відставити! 
Мідзукі: та що вам?  
Мідзукі почав сміятися. Потім він подивився на Ебіну, прям їй в очі.  
Ебіна: щ-що він на мене так дивиться? 
Мідзукі: не знаю. 
Він посміхнувся Ебіні. 
Ебіна: щ-що таке?! 
Мідзукі: ну що? Почнемо урок? 
Амон: гаразд я піду, якщо щось трапиться, я буду в класі.  
Мідзукі: я не думаю що щось трапиться.  
Мідзукі весело посміхнувся… 
Урок пролетів швидко. Але в Ебіни розтрпалось, і вуха трішки, трішки було видно.  
Мідзукі: усі вільні. Затра в нас з вами два урок. 
Дівчата : а-а-а, як це гарно. 
Мідзукі: ну усе, усе, йдіть передягатися.  
Ебіна теж швидко побігла передягатися. 
Мідзукі: Ебіна, підійшли будь ласка до мене після уроків. 
Ебіна: а навіщо? 
Мідзукі: я потім тобі усе розповім. 
Ебіна: ну гаразд. 
Мідзукі: ну тоді до зустрічі. 
Мідзукі засміявся, повернувся і пішов. 
Ебіна: д-до зустрічі. 
Після того як усі переодягтись, Акабане відвів Ебіну у слідуючий кабінет. Урок англійської мови. Його проводила, як сказав Акабане, Біч сенсей. Це жінка, снайпер, дуже гарна, усіх зачаровує, а потім. Вбиває. 
Біч сенсей розпочала урок. Ебіна знов літали у своїх думках.  
Ебіна: псть, Акабане. 
Акабане: що? 
Ебіна: це останній урок? 
Акабане: так. 
Ебіна: дуже дякую.  
Тепер вона думала, що їй Мідзукі сенсей хоче сказати. Він їй такий знайомий, такий рідний, але вона його не пам'ятає. 
« у-ух, як це погано когось не пам'ятати, такий знайомий і теплий, а я його не ппам'ятаю» 

Ебіна вийшла зі школи, і побачила, що там стоїть Мідзукі сенсей.  
Мідзукі: привіт, пішли зі мною прогуляєшся. 
Ебіна: щ-що? 
Мідзукі узяв її за руку.  
« в нього така тепла» 
Мідзукі посміхнувся. Він підвів її до байку. 
Мідзукі: сідай. 
В Ебіни в очах запалився вогник.  Вона сіла на пасажирське сидіння. Мідзукі сів. Ебіна прижалась до нього. Вони поїхали у місто. Вітер розвивав її волосся. Вони їхали на шаленій швидкості, і швидко приїхали на місце. 
Мідзукі: усе, приїхали. 
Мідзукі встав, подавруку Ебіні. 
Мідзукі: ну що ж, пішли, лисичка. 
Ебіна почервоніла і здивувалась. 
Ебіна: щ-що? 
Мідзукі засміявся 
Мідзукі: та жартую я. 
Він якось похмурнів, і опустив голову. 
Мідзукі: ти мене забула? 
Ебіна: а я вас знала? 
Мідзукі узяв її руку,  і повів у глуб парку. Починався вечір, сонце вже заходило. 
Ебіна: вибачте, мені вже треба ідти. 
Мідзукі: да припини ти!  
Він розізлився, і налякав її. 
Мідзукі: вибач. Ти зовсім не пам'ятаєш подій ?  
На очах Ебіни з'явились сльози. 
Мідукі підійшов, і витер ці сльози. Він прижав її до себе. 
Мідзукі: вибач мене, я клявся що захищу тебе, а сам вже й трішки не вбив. Вибач мене лисичка моя. 
Ебіна: з-звідки ти знаєш що я лисиця?  
Мідзукі засучив рукав. Там вона побачила тату, коло, перекреслине два рази. Ебіна заплакала, і ще прижалась до Мідзукі.  
Ебіна: ти мене там залишив. Я тебе ненавиджу. 
Мідзукі: дівчинка моя, я шукав тебе. Шукав усюди. Я обійшов усе що міг. Я усім подзвонив. Вони сказали що бачили тебе, як ти ідеш до дому.  
Ебіна ще більше заплакала. Мідзукі узяв її на руки,  і прижав до себе. 
- Я тебе більше ніколи, ніколи не втрачу. Ти будеш тільки зі мною. 
Ебіна сквозь сльози говорила. 
Ебіна: де ти був, коли я прийшла до дому?  
Мідзукі: я тебе шукав, по усьому місту. 
Ебіна стала на ноги, і обійняла його. 
Ебіна: пообіцяй, що ніколи так робити не будеш. 
Мідзукі: клянусь, моя лисичка.  
Мідзукі прижав її до себе, і поцілував у лоб. 
Ебіна: пішли до дому. 
Мідзукі: пішли, моя лисиця. 
Ебіна узяла Мідзукі за руку, і вони пішли до байку. 
Вони сіли, і поїхали до дому.  
Коли вони приїхали, то Ебіна встала, і подивилась на Мідзукі , щасливими очима. 
Мідзукі: ти щось хочеш? 
Посміхнувшись запитав Мідзукі. 
Ебіна: так, дуже сильно хочу. 
Мідзукі: і що ти хочеш. 
Ебіна побігла у квартру. Жили вони у двоповерховому будиночку, він довгий. Є також внутрішній двір, де по середені, росте сперсик.  
Зайшовши у квартиру, Ебіна покликала Мідзукі.  
Ебіна: давай підемо гуляти у ліс.  
Мідзукі: навіщо? 
Ебіна: я хочу прогулятися з Норою, та Аідом. 
Аід це вовк Мідзукі, як в Ебіни лисиця Нора. Аід, це як ніч, чорний вовк. Нора це біла лисиця. Вони гарно ладили друг з другом. Не дрались. 
Мідзукі: ну гаразд, пішли. 
Ебіна: Нора пішли. 
С квартири вибігла лисиця. Вона плигнула на Ебіну, і повалила її. Ебіна обійняла Нору. Нора злізла з Ебіни. Мідзукі підняв Ебіну. З квартири ще вийшов чорний вовк. 
Мідзукі: Аід пішли. 
Аід підійшов спочатку до Мідзукі, а потім і до Ебіни.  
Вони пішли у сторону лісу. Це була осінь, тому було ще тепло. Мідзукі тримав за руку Ебіну, Аід і Нора йшли неподалік. Час підходив до півночі. Мідзукі зупинився. 
Ебіна: що таке? 
Мідзукі: підійди до мене будь ласка. 
Ебіна підійшла до Мідзукі. Її трішки налякало, що Мідзукі так зупинився. 
Ебіна: що? 
Мідзукі: ти знов заховала вушка? 
Ебіна почервоніла. Мідзукі поправив їй волосся так, що лисячі вушка було видно. Ебіна розправила їх. 
Мідзук: а де хвіст. 
Тут позаду Ебіни, з'явився хвіст, блакитного кольору.  
Мідзукі: так краще, моя лисичка. Давай тут сядемо?  
Ебіна: гаразд.  
Мідзукі прижав до себе Ебіну. Їй так було приємно і спокійно. Їй здавалось, що вони будуть разом завжди. Вона заснула в його обіймах. 
Мідзукі: що заснула? 
Мідзукі узяв її на руки. Нора і Аід пішли за Мідзукі.  
Коли вони прийшли до дому, Мідзукі відкрив кімнату Ебіни, і поклав її у постіль. Нора лягла біля неї. Мідзукі накрив їх пледом,  поцілував її у лоба, і пішов до себе. Мідзукі пішов до вікна. Там біля дерева стояв чоловік у масці. Він був у чорній кофті. Його маска, як в клоуна обличчя. Проїхала машина, він зник. Мідзукі це дуже несподобалося.  
Мідзукі: якщо це він, то це дуже погано. Це може погано обернутися. 
Тут з кімнати вийшла Ебіна. 
- Ти чого не спиш? Вже ж як пізно.  
Мідзукі: та щось не спится.  
Ебіна: пішли тоді зі мною ляжеш. 
Мідзукі: та ні. Я вже усе ж таки зможу заснути. Не хвилюйся. 
Ебіна: ну гаразд.  
Мідзукі посміхнувся. 
Ебіна: до речі. Що це за людина стояла. 
Мідзукі наляко і здивувало, що вона це побачила. 
Ебіна: ти ж знаєш, якщо нас упізнають.  
Вона засміялась істерично. 
Ебіна: то нас просто вб'ють.  Не роздумуючи. 
Мідзукі: я не впевнений що він знає де ми живемо. А тепер іди спати. 
Ебіна підійшла до нього , і дивилась, в очі. 
Ебіна: якщо мати мене знайде, то моє дитинство повториться. Або, участь Нори. 
На очах з'явились сльози. 
Мідзукі: моя маленька, я тебе нікому не віддам. Я тебе захищу від усіх. Ти більше, ніколи, від горя, не заплачеш. 
Еьіна витерла сльози. 
Мідзукі: а тепер, іди швидко спати. 
Ебіна: гаразд. 
Вона стала на носочки, і поцілувала його. Він трохи нагнувшись,  обійняв, свою маленьку дівчинку. Мідзукі узяв її на руки, і відніс у постіль. Ніжно поклав її, накрив її, і сидів поки вона не заснула.