Принц або бідняк

5

Я вже засинала, коли почувся гучний голос, і шум. Це не відповідало режиму лікарні. Виявивши цікавість я виглянувши з-за рогу в коридор, побачила батьків Джуна і Хон Кі. Його батько йшов мовчки, але його обличчя говорило про те, що він засмучений і злий. Мама ж навпаки виносила своїм криком мозок лікаря і всьому медичному персоналу, говорячи про їхню не компетентність і погану роботу, і проклинала того хто хотів убити її сина.
Розуміючи, що зустріч із ними нічого хорошого мені не обіцяє, ледве встигла сховатися в порожню палату навпроти, залишаючись непоміченою.
- Де ця дівка? - кричала мама хлопця, але лікар тільки розводив руками, не розуміючи куди я поділася, адже так наполегливо не хотіла йти.
Коли батьки та персонал зникли за дверима палати, я тихенько вийшла зі свого укриття, прямуючи до виходу з лікарні.
Всі дні вдома та на роботі здавалися вічністю. Щоразу, пориваючись, провідати Джуна, я згадувала його батьків, розлютовану матір і моє бажання одразу проходило. Хоча в цьому був би певний плюс, дізнайся що невістка хотіла вбити їхнього сина, вони навряд чи далі наполягали б на нашому шлюбі з Хон Кі. Хоча не можна бути впевненою у всьому, а раптом мої батьки підберуть когось іншого. Тільки вже старше за Хон Кі та Джун, і вдруге мені вже точно не вдасться втекти. І головне я хотіла б продовжити жити в одній квартирі з Джуном, бачити його, говорити з ним, дуріти, чути його голос, спів.
Струснувши головою відкидаючи ці думки, рушила на роботу. Адже вже четвертий день я сама на весь магазин, і признатись порядком втомилася.

- Мін А, привезли новий товар, його треба розкласти сьогодні на полиці, - йдучи додому, господар давав останні на сьогодні повчання.
- Так, звичайно, - я махнула головою на знак згоди.
Розкривши ящик з дисками, взяла кілька десятків, і насилу піднялася сходами, балансуючи що б не впасти, зі своєю ношею.
Закінчуючи з розміщенням останніх десяти коробочок, я потяглася в перед рукою поправити ряд. Похитнувшись зрозуміла, що падаю і через кілька секунд моє тіло шмякнеться об кахельну підлогу, яка нагородить моє тіло синцями та саднами. Я заплющила очі від переляку, чекаючи на жорстке приземлення. Але цього не сталося. Мене хтось підхопив на руки і притис до міцних чоловічих грудей. Не розплющуючи очі я відчувала знайомий приємний запах одеколону.
- Джуне? Звідки ти з'явився? - я закидала хлопця питаннями забуваючи про його самопочуття і продовжуючи також без совісно прибувати в його руках.
- Ну ось тебе і на хвилину одну залишити не можна, - хлопець награно пирхнув.
- Постав мене на ноги, - схаменулась я і стала вириватись в руках хлопця, - Ти ж після лікарні.
- Згадала. Взагалі я ображений на тебе.
- Чому? Через те, що я не приходила?

- А що, не повинен? Нагодувала якоюсь поганню, я мало не помер, а ти навіть не зізволила провідати мене. Через тебе мені довелося планово зустрітися з батьками. Ти хоч знаєш, що мені варто було пообіцяти їм, щоб відвоювати свою свободу, а не повертатися в золоту клітку! - Джун уже не говорив, а кричав на мене.
- Я взагалі-то вперше в житті готувала, намагалася, міг хоча б спасибі сказати, а не кричати на мене! Звідки я могла знати про твою алергію? - мені стало так прикро від його несправедливих слів. Очі стали мокрими, сльози ось-ось готові були зірватися з вій. Відвернувшись щоб хлопець не бачив їх, вибігла з магазину, не зупиняючись на вулиці. Я просто бігла вперед, сльози зрадницьки скочувалися по щоках, а ком у горлі заважав нормально дихати, і приглушував мої схлипи.
- Мін А! Куди мчишь як угоріла? - Тільки зараз я помітила що пробігаю повз салон Мей Лі.
- Привіт, - я зупинилася розтираючи по обличчю сльози впереміш з тушшю, - Мей Що ти робиш коли тобі погано? Так погано, що здається, хочеться померти.
- Хлопець кинув чи що? Чи батьки знайшли? - уже тихіше запитала дівчинка.
- Ні те, ні інше. Не знаю, але мені так важко. Розумієш, отут так все стислося, - я постукала кулачком по грудній клітці, - Дихати важко.
- Гаразд, почекай хвилинку я закриюсь. Я здається знаю, що у тебе і як це лікувати.
Мей зникла за дверима, а я почала потихеньку заспокоюватися, ось що означає поговорити з подругою.
Закривши салон, Мей повела мене до намету на сусідній вулиці, де готували та продавали вуличну їжу. Усередині було кілька столиків, ми посідали в кутку, щоб не привертати увагу інших відвідувачів.
- Розповідай, - сказала Мей після того, як господиня принесла нам дві пляшки соджу та кілька нехитрих закусок.
- Мені просто погано, я не знаю, що розповідати.
Не звикла я так секретничати з кимось, тим більше пити спиртне, але саме зараз я хотіла напитися до втрати свідомості. Відкривши пляшку я налила собі і мовчки випила першу чарку морщачись від пекуче-солодкої рідини.




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше