Розділ 6. У чому і на чому, або Освоєний девайс

Розділ 6. У чому і на чому, або Освоєний девайс

Фердинанд всіляко показував, що страви родини Бондаренко припали йому до душі. Він уже й до олів'є приклався.

— Гарний у вас кухар. Я без сумнівів узяв би його на королівську кухню, — сказав принц. Але оскільки наївністю він не страждав, то швидко зрозумів, що в будинку, де немає дворецького, і кухар навряд чи працює. — Стривай, чи це все твоя мама готувала?

— Угу.

— Вона мені відразу сподобалася, — з якоюсь такою інтонацією сказав «Федя», що Христині захотілося усміхнутися.

— Це ти ще вареники, що вона готує, не куштував.

— Справді? — з готовністю пожвавився Фердинанд. — А де вони? — обвів очима стіл.

— У морозильній камері, — закотила очі Христина. — Знаєш, якщо ми продовжимо в тому ж дусі, то на вечірку не потрапимо. Тому вареники відкладаються до повернення.

Заінтригувавши «Федю» таємничою стравою, залишеною на потім, Христина продовжила:

— У нас із тобою зараз на порядку денному два більш насущних питання: в чому їхати на вечірку і на чому. Почнемо з першого. Ані в твоєму первісному вигляді, ані в теперішньому, показуватися на святі не можна.

— Чому?

— Тому, — Христина дістала планшет. — Тут навіть версія з маскарадним костюмом не пройде. У нас носять інше вбрання, — вона знайшла сайт з модним одягом і простягнула девайс Фердинанду. — Ось, поглянь, як приблизно має виглядати хлопець, щоб справляти на дівчат правильне враження. Можеш погортати, — Христя показала, як переходити між сторінками. — А я поки подзвоню, домовлюся, щоб нам привезли щось підходяще.

Принц з цікавістю прикипів до планшету. Так, напевно вражений. Гаразд, нехай поки пограється. Христина залишила його в кімнаті, а сама, взявши мобільний, пішла на кухню. Подзвонить Дашуні, у якої є старший брат, за габаритами близький до габаритів Фердинанда.

— Дашо, довго пояснювати, але виручай. Можеш у Толі що-небудь з речей попросити таке... е-е-е... круте? Ну, щоб виглядало стильно. Напрокат, на одну добу. Повний комплект: джинси, взуття, сорочку там, або светр.

— Ого, — розсміялася Даша. – Оце несподіване прохання. Ти що, когось роздягла, а одягнути нема в що?

— Щось на кшталт цього.

— Спідня білизна потрібна? — знову зареготала Дашка.

— Та ну тебе. Хоча...

Хто ж його знає, що там у принца під його шортами?

— Загалом, вези, про всяк випадок, усе. І терміново, якщо хочеш, щоб твоя подруга на вечірку не спізнилася. А я буду тобі винна. І Толику передай, що я йому обов’язково віддячу.

— Гаразд, Христе, все буде. Тільки в якості плати за послугу ти мені в усіх найдрібніших подробицях розкажеш, що там таке у тебе сталося, що ти замість сумної, стала такою збудженою. Що, і головне — з ким.

— Розповім-розповім, — пообіцяла Христина. — Ти все одно не повіриш.

Вона повернулася в кімнату і застала принца в точнісінько тому ж стані, в якому залишала. Він витріщався на екран. Тільки цікавого блиску в очах стало ще більше.

— Ну як, розібрався в нашій моді? — вона підійшла заглянути, що він там з таким азартом розглядає і чи вдалося йому освоїти девайс. Чи на екрані все та ж картинка?

І що ж відкрилося погляду Христини? Виявляється, ще й як вдалося. Мало того, що Фердинанд перейшов з розділу чоловічого одягу в розділ жіночого, так іще й в підрозділ нижньої білизни. І тепер принцу з екрану томно посміхалася красуня в червоному мереживному комплекті.

— А знаєш, мені ваша мода подобається, — розплився він у задоволеній усмішці і перевів цікавий погляд з пристрою на Христину: — На тобі таке ж вбрання?

От нахаба! Вона безцеремонно забрала у Фердинанда, хай йому грець, другого, планшет.

— Ось це і називається «розпускати руки».

Принц з невинно-здивованим виразом фізіономії подивився на свої руки:

— Складний термін.

Можна подумати, він не зрозумів, що обурило Христину.

— Зараз будемо міняти твій імідж, — пішла вона в наступ. — Скоро прибудуть необхідні речі. А поки давай розберемося ось із цим, — вказала на корону. — Її потрібно зняти.

— Ні, — запротестував Фердинанд. — Корона повинна залишитися при мені.

Угу. Не вистачало ще в цій короні на вечірці з'явитися.

— Чого ти так за неї переживаєш? — усміхнулася Христя. — Вона що, з чистого золота?

— Ясна річ, з чистого, — відповів Фердинанд з таким виглядом, що, мовляв, а яка вона може бути ще. Хто тут принц? — Але справа не в цьому. Дядько зможе повернути мене додому, тільки якщо корона буде при мені. Якщо загубиться, я залишуся тут у вас.

— Назавжди?

— Доки не знайду нову.

Значить, надовго.

— Гаразд, візьмемо з собою, — змилостивилася Христя. — Тільки в пакет покладемо. На голові, ти сам бачив, у нас ніхто корони не носить.

Під пильним наглядом Фердинанда Христина загорнула корону в кілька шарів паперових рушників, щоб не видно було, що це таке. І помістила в акуратненький подарунковий пакет, яких у неї перед святом накопичилося безліч. І хоч перспектива всюди тягати за собою цей пакет не була особливо привабливою, але Фердинанда зрозуміти можна – адже корона виявилася з секретом.

— Поки будемо чекати прибуття речей, займемося посудом, — Христя вручила носію королівської крові пару брудних тарілок. — Будеш носити зі столу в мийку, — довірила завдання простіше. — А заодно треба обдумати, на чому їхати на вечірку. Адже дядечко твій моє бажання тільки наполовину виконав — принц є, а лімузина немає.

— Чому немає? Стоїть під будинком.

— Справді? — здивувалася Христина.

Виходить, тато його не помітив? Дивно. Вона підійшла до вікна. Та ні, із зором у тата все в порядку. Все-таки про жоден лімузин і спомину не було, але, щоправда, коло сусіднього під'їзду була старенька «дев'ятка», і, до речі, далеко не білосніжна. Скоріше брудно-сіра. Може, саме про неї йдеться?