Розділ 14. Концептуальне свято, або Маска для обличчя

Розділ 14. Концептуальне свято, або Маска для обличчя

Черга в грі «Найкраще в році, що минає» перейшла Тарасу. У нього на картці було написано «Найкращий сон».

— Зазвичай я сни не запам'ятовую, але цей... — він зробив багатозначну паузу.

Що там йому наснилося? Його трепетна парнокопитна лань?

— І що там? — реготав його дружбан Макс.

— Мені наснилася Христина...

Лізу пересмикнуло, а Христя скривилася як від зубного болю.

— А ось це вже цікаво, — оскалом підбадьорив ще один із його приятелів — Сергій. — Деталі в студію...

— Не впевнений, що деталі доречні... хоча... — спрямував Тарас провокативний погляд на Христю.

Їй залишалося тільки відвернутися і роздивлятись ялинку. Ось так і думала, що присутність колишнього зіпсує все свято. Що це у нього за дивні натяки?

Але, на щастя, в наступну секунду всі присутні, в тому числі і Христя, втратили до Тараса всякий інтерес, тому що увагою заволоділа парочка, що увалилася в зал — Дід Мороз і Снігуронька.

В руці Діда Мороза замість мішка з подарунками чомусь красувався шкіряний кейс для паперів. Снігуронька, на голову вища і набагато міцніша за свого супутника, вела його під руку. Вони сильно похитувалися, але онучка трималася краще — рятувала її значна маса. Діда Мороза завалювало на бік, проте Снігуронька при кожному кроці вирівнювала Дідуся до вертикалі і надавала імпульс для наступного кроку. Цією своєрідною ходою вони підібралися до ведучого і почали з ним про щось розмовляти.

— Це казкові новорічні персонажі, — шепнула на вухо принцу Христя. — Дід Мороз, який приносить дітям подарунки, та його онука Снігуронька.

Фердинанд глянув на Снігуроньку, яка з виду була років на десять старша за Дідуся, і з розумінням кивнув.

— Друзі, — оголосив ведучий, закінчивши радитися з казковими персонажами, які так раптово з'явилися на вечірці, — виявляється, в одного з гостей сьогодні подвійне свято: не лише Новий рік, а й день народження. І одна дуже близька людина вирішила зробити йому сюрприз.

Христя здивувалася — вона і не знала, що хтось із однокурсників народився рівно 31-ого грудня.

Ведучий поступився Дідові Морозу своїм місцем за столом. І той за допомогою онучки зміг з першого разу вдало сісти п'ятою точкою на стілець. Він витягнув з кейса цілий стос аркушів — забагато паперів. У Христі вони відразу проасоціювалися з рефератом по техніці безпеки. Угу. Дали завдання — не менше тридцяти аркушів здати. А звідки їх було нашкребти? Яка техніка безпеки у програмістів? Як палець не зламати, користуючись мишкою?

— Пані та панове, — голосом, що помітно заплітався, видав Дід Мороз. Далі пішло ще гірше. Запинаючись майже на кожному слові, він сказав: — Коли наближається це концептуально-значиме в різних галузях суспільних явищ свято, хочеться не просто привітати, а віддати данину глибокої поваги і відзначити багатогранність прояву всіх супутніх реалій. Ік.

Ведучий з побоюванням покосився на папери, з яких читав Дідусь. Але той з ентузіазмом продовжив. Коли третій аркуш добігав кінця, ведучий прозоро натякнув, що привітання треба б закінчувати.

Дід Мороз пошарудів паперами:

— Та тут зовсім трохи залишилося. Вісімнадцять сторінок. Ік.

Снігуронька, мабуть, була на боці ведучого. Вона вийняла зі стосу нижній аркуш і тицьнула пальцем в останній абзац.

Дід Мороз мужньо переніс штрейкбрехерство внучки і почав озвучувати кінець своєї «запальної» промови:

— Таким чином, піднімаючи наші келихи... — він подивився на порожній келих, що стояв поруч і повторив багатозначно: — ...піднімаючи наші келихи...

Натяк був зрозумілий — ведучий наповнив ємність, і Дід ​​Мороз, підхопивши її, продовжив:

— Так от, піднімаючи наші келихи, хотілося б підкреслити значимість розглянутих нами явищ в тих площинах розуміння, які спроектовані на різні сторони характерних аспектів.

Хто йому цей текст писав? Ведучого, бідолаху, перекосило.

— З прийдешнім Новим роком! — переклала Снігуронька, якій теж не забули наповнити келих.

— І на завершення свого коротенького екскурсу... — залпом випивши вміст ємності, продовжив Дід Мороз.

Ведучий показав очима Снігуроньці, щоб та забрала у спікера папери. Вона зрозуміла німе благання і виконала прохання, спакувавши папери в кейс. Але Морозу це не завадило продовжити:

— ...так от, на завершення хотілося б червоною ниткою провести думку, що зазначене вище явище, іменоване нами громадським святом, збіглося в просторово-часовому континуумі з іншим явищем, яке для конкретного індивіда, має значення, як дата його появи в цьому континуумі.

— Вітаємо іменинника з днем ​​народження! — знову довелося перекласти Снігуроньці.

Вона махнула комусь, хто стояв біля входу, і в зал внесли великий торт. Дід Мороз і його внучка взяли це кулінарне творіння, і попрямували до столу. Христя могла спостерігати за їхнім дефіле лише примруженими очима, тому як фантазія занадто буйно малювала картину: що буде, якщо до столу ця парочка не дотягне. А до цього все і йшло.

Але даремно вона боялася. Вони підійшли, зберігши майже вертикальне положення.

— Хто тут Федір? — поцікавилася Снігуронька.

Погляди як по команді зійшлися на Христиному принці. А наступної миті точнісінько перед ним приземлився торт. Переміщення торту могло б відбуватися і за менш вдалою траєкторією, але Снігуроньці вдалося збалансувати, спершись на спину Тараса, якого від значної маси Морозової онучки сильно нахилило до столу — майже обличчям у салат.

Христя чула, як клацають камери смартфонів, що поспішають зафіксувати цей кульмінаційний момент — червоний від напруги Тарас у сантиметрі від олів'є, з останніх сил утримує Снігуроньку передпенсійного віку, яка лежить на ньому потужними грудьми і ніяк не може повернутися у вертикальне положення. Однак це не завадило їй з ентузіазмом горланити для «Федора»: