Розділ 15. Найкраща страва року, що минає, або Малеееееееесенька репетиція

Розділ 15. Найкраща страва року, що минає, або Малеееееееесенька репетиція

Озвучувати своє «найкраще в році, що минає» Христі випало за відсутності Тараса, якому довелося терміново бігти в санвузол для зняття майонезної маски. Цій обставині Христина була несказанно рада, тому що втомилася від незрозумілих натяків колишнього.

На картці, яку вона тримала в руках, було написано «Найкраща страва», і Христині дуже кортіло назвати олів'є. У світлі останніх подій, цей салат заграв для неї новими фарбами. Але все ж вона вирішила назвати іншу страву, яка була, є і буде у Христі улюбленою.

— Найкраща страва року, що минає — це запорізькі вареники у виконанні моїх батьків.

— Точно! — одразу погодилася Дашуня, яка вже не раз мала можливість насолодитися їх невимовно добрим смаком.

Христя не забула розповісти про те, яка соковита і ароматна у них начинка, яке тонке ніжне тісто, і ще додала кілька яскравих епітетів, щоб подражнити Фердинанда. Угу. Нехай згадує про залишені в морозильній камері на «потім» таємничі вареники і чекає можливості їх скуштувати.

— До речі, у нашій родині існує традиція. Один вареник робиться незвичайним — з сюрпризом. З особливою начинкою.

Христя сіла, передавши слово наступному, а заінтригований принц почав випитувати подробиці:

— З якою особливою?

— Це секрет, — подражнила Христина.

— А навіщо він робиться?

— Вважається, що той, кому цей особливий вареник попадеться... коротше кажучи, розповім потім, якщо він попадеться тобі.

— Тоді я з'їм усі, — безапеляційно пообіцяв Христин принц.

— Щоб вареник із сюрпризом гарантовано дістався тобі? Луснеш, — тихенько засміялася Христя, мимоволі змушуючи і «Федора» усміхатися. Це у неї від мами — заразливий сміх.

А наступної миті вона раптом відчула його теплу долоню на своєму коліні і губи, які шепочуть на вухо:

— Очманіти! Яка ти красива, коли посміхаєшся!

Здається, Тарас з'явився саме в цей момент. Маска не пішла йому на користь. Вираз обличчя був кислий. І він став іще кислішим, коли в зал несподівано знову ввалилися Дід Мороз і Снігуронька.

А Христина думала, що вони вже стрімголов мчать у заміський клуб «Боцман», вітати 62-річного іменинника. Поява колоритної парочки викликала фурор. Їх зустріли реготом і улюлюканням. Дід Мороз, підпертий Снігуронькою, підняв руку вгору: мовляв, спасибі, дуже приємно, але зараз не про це.

Зал замовк, давлячи смішки, щоб Дідусь міг слово сказати.

— Як відомо, в процесі пересування автомобіль має яскраво виражену схильність до залежності від особливостей стану дорожніх покриттів, — запинаючись, почав Мороз, — і супутніх погодних явищ в місцевостях, схильних до випадання кількох денних норм опадів за період значно менший вищезазначеного. Ік.

Снігуроньці як завжди довелося перекладати:

— Панове, ми в заметі загрузли. Допоможете машину підштовхнути?

Дашин Коля відразу піднявся:

— Звісно, без проблем.

І Христин принц, хоч і навряд чи зрозумів до кінця, в чому справа, теж піднявся. Решта хлопців потягнулися за ними. Дівчата теж не хотіли відставати. Хоч не штовхати машину — так підбадьорювати і керувати роботою.

І вся юрба рушила до дверей. Але Христині дістатися до дверей не судилося — дорогу перегородив Тарас.

— Почекай, Христе. Поговорити треба.

Вона від несподіванки трохи розгубилася. Завмерла на кілька секунд. Цього часу вистачило, щоб вони з Тарасом залишилися в залі лише вдвох. Крім ведучого, який, користуючись паузою, почав посилено налягати на закуски.

— Про що? — Христя спробувала обійти Тараса, щоб все ж пробратися до дверей, але він вперто не давав їй пройти.

— Про нас. Ти не сумуєш?

— В якому сенсі?

— Не сумуєш... за нами? Я сумую.

— Дивно чути це від хлопця, який прийшов на вечірку з іншою.

— Ліза? Вона була помилкою. Я шкодую, що свого часу піддався на її хитрощі.

Так от він до чого. Тепер зрозумілі всі ці його сьогоднішні натяки.

— Христе, пробач, що був таким ідіотом, — він взяв її за руку. — Я так скучив. Давай плюнемо на всіх. Поїхали до мене.

Цей його винуватий голос, палаючий погляд. Може, тиждень тому — все це і вплинуло б на Христину. Може навіть, вчора б ще подіяло, але не сьогодні.

— Запізно, — вона визволила руку з його холодної долоні, від дотику якої відчувала лише озноб — більше нічого. Не порівняти з теплими долонями її тропічного принца. — Хіба не помітив, мені подобається інший?

— Облиш, Христе, — Тарас неприємно посміхнувся, — цей твій Федір... Думаєш, я не бачу, що ти притягла його сюди тільки щоб позлити мене. Між вами нічого немає.

Він поклав руки на її плечі.

— Помиляєшся, — Христина пересмикнула плечима, щоб позбутися неприємних дотиків. — У нас із ним все дуже серйозно. Забери руки!

Вона рішуче обійшла Тараса і вискочила за двері.

На вулиці щосили кипіла робота, керувала якою, звісно, Дашуня. По її команді хлопці почали штовхати вишневу ауді. І так це у них легко і спритно вийшло, що Дід Мороз і його внучка, які спостерігали за процесом зі сторони, сповнилися глибокою повагою. Власне, Христя знала, що секрет успіху крився в її принці — в його могутніх габаритах і накачаних м'язах. Втім, гаразд, добре — інші теж старалися.

Дідусь навіть не втримався від короткого спічу:

— Підростаюче покоління в своєму метафізичному і загальносоціальному розвитку, якщо його розглядати як спіралевидну структуру, має особливість відповідати більш високому витку в акцептуальному сенсі цього слова.

— Панове, ми вам дуже вдячні, — переклала Снігуронька і пішла по колу обіймати всіх причетних і непричетних.

На прохання водія ауді, Діда Мороза та його внучку завантажили на заднє сидіння, і машина рушила. Компанія попрямувала назад — в клуб. Але Христя не дала Фердинанду зайти всередину.