Принц до Нового року

Розділ 18. Некультяпенко, або З Новим роком!

 

Розділ 18. Некультяпенко, або З Новим роком!

 

Христина та «Федір» програли конкурс. Сильно програли. В той час, коли Ліза зібрала з Тараса всі прищіпки, Христя була ще тільки в пошуках третьої. А що вона могла вдіяти, якщо їй подобалося повільно вести долонями по широких грудях принца, по плечах? Досліджувати його сталеві м'язи, рельєфність яких відчувалася навіть через товсту тканину светра. Подобалося насолоджуватися його реакцією. Вона відчувала — ця гра приносить йому задоволення. І чим сміливіше діють її руки, тим сильніше напружуються його м'язи, тим більше перехоплює подих.

Коли ведучий зняв з очей Христини пов'язку, Фердинанд запротестував.

— Вона ще не всі прищіпки знайшла!

На що ведучий, підморгнувши «Федору», відповів:

— Конкурс закінчено. Дограєте в цю гру, коли залишитеся вдвох.

Фердинанду довелося самому познімати залишки реквізиту. Після чого він повів Христину за стіл. Але продовжити трапезу їм поки не судилося. Дід Мороз і Снігуронька почали збиратися йти. І весь натовп вирішив їх провести. Христина і «Федір» не стали відриватися від колективу і теж вискочили на вулицю.

Дідусь з онукою були благополучно складені в машину. Дашуня простежила, щоб цього разу портфель з промовою не забули. А коли символи новорічних свят поїхали, під супровід теплих веселих побажань, Дашка раптом видала:

— А давайте сніговика зліпимо!

Ідею сприйняли з великою радістю.

— За моєю командою починаємо катати кулі. У кого вийде найбільша, той заслужить почесне право дати сніговику ім'я. Один, два, три, поїхали, — вона махнула рукою і юрба, розбившись на стихійні команди, взялася за справу.

Принц, який жодного разу не бачив сніг, якщо не брати до уваги сьогоднішнього досвіду, був абсолютно зачарований забавою. І щойно зрозумів сенс, почав з азартом катати власну кулю. Христя намагалася його напоумити.

— Федоре, ходімо назад. Ти застудишся. Тобі ж холодно!

— Ні-і, — він узяв її руку в свої, щоб вона переконалася — він анітрохи не змерз. — Коли ти поруч, мені тепло... навіть жарко.

І від цієї його нахабної двозначної заяви, Христя моментально відчула, що їй теж жарко. І в голову ні з того ні з сього пробралася крамольна думка: цікаво, там, під светром, принц такий же теплий, як і його руки? І захотілося це негайно перевірити. Так сильно захотілося, що довелося терміново перемикати увагу на щось інше.

— Гаразд, залишаємося, — дозволила вона. Зняла з себе шарф і намотала навколо шиї «Федора». — Але тоді ми повинні зробити найбільшу кулю.

Це Христя спеціально дала нездійсненне завдання, щоб Фердинанд рухався якомога спритніше. Вона все-таки побоювалася застудити свого тропічного принца. І вони почали носитися зі своїм сніжним дітищем зі швидкістю торпеди, але, звісно, все одно, перемогти їм не вдалося. Так сталося через те, що спочатку вони згаяли трохи часу.

Найбільша куля вийшла у Дашуні та її Миколи. Ця мега-куля і стала основою сніговика. Решта куль були поставлені зверху в порядку зменшення радіусу. Оформлення фізіономії взяла на себе Олена. В результаті чого сніговик обзавівся не лише носом, очима і ротом, зробленими з підручного матеріалу, але навіть вусами і борідкою.

— Назвіть ім'я! — зажадали одногрупники у Даші й Колі.

Микола відійшов від снігової скульптури на кілька метрів, потер задумливо підборіддя і видав:

— Так це ж наш професор — Некультяпенко!

Дружний регіт був підтвердженням того, що в лисому бородато-вусатому сніговику дійсно легко вгадувалися риси викладача «Техніки безпеки». Колька вирішив для вірності спародіювати Некультяпенко — пройшовся назад-вперед, заклавши руки за спину і, копіюючи голос професора, повчально промовив:

— Записуємо в конспекти. Техніка безпеки вчить, що прийом їжі на робочому місці не лише шкідливий... — він зробив багатозначну паузу, — ... але і корисний.

Одногрупники знову зареготали.

— Гей, ну ви чого? — раптом пролунало з боку входу в ресторан. З дверей вискочив ведучий. — До Нового року часу майже не залишилося!

На підтвердження він потряс смартфоном, на екрані якого величезний годинник відраховував останню хвилину року, що минає. Разом із ведучим на вулицю вивалив натовп з сусіднього залу ресторану. З хлопавками й бенгальськими вогнями.

— З прийдешнім! Ура!!! — закричали одночасно обидві компанії.

Дощ з конфетті й серпантину закружляв у повітрі.

— Зараз годинник проб'є дванадцять разів, — шепнула Христя своєму принцу. — І за ці дванадцять секунд потрібно встигнути загадати бажання. Зрозумів?

Фердинанд кивнув.

— Дванадцять... одинадцять... десять... — вторили зворотному відліку обидві компанії. — …два... один! Ура!!! З Новим роком!!!

— Встиг?

— Встиг.

— Тільки не розповідай яке, бо не збудеться, — Христя приклала палець до губ принца.

Вона теж встигла. Шкода тільки, бажання все одно не здійсниться — аж надто нереалістичне. А раптом збудеться?

Всі кинулися обніматися. І Христину теж обняли теплі сильні руки. Зісковзнули по плечах, спустилися на талію, зігріваючи. Спочатку принц просто уперся лобом у її лоб. Христя знала, що зараз він її поцілує. Ну, щоб колишній бачив, що у них все по-справжньому – зараз найбільш підходящий момент. Що вони, дарма репетирували? Але щойно губи принца торкнулися її губ, вона забула про колишнього. Вона перестала помічати сніжинки упереміш з конфетті, що кружляють навколо, перестала чути крики і вигуки. Її нахабно-галантний принц цілував так, що моментально забрав її з цієї реальності...

 

 




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше