Розділ 19. Багатоходова комбінація, або Кулон з рогами

Розділ 19. Багатоходова комбінація, або Кулон з рогами

Тарас зловив на собі єхидний погляд Макса. Від його нахабної посмішки в дусі — готуй тисячу баксів, лузер — захотілося повіситися. Ще й Сірий масла у вогонь підлив.

— Схоже, тобі сьогодні нічого не світить, — похитав головою, дивлячись на палкий поцілунок Христини та її упиря.

Тарас стиснув кулаки:

— Відвали.

— Та облиш, не нервуй, є у мене ідея, — Сергій відвів приятеля в сторону.

— У мене від минулого твоєї ідейки досі оскома на зубах.

— Щербаков, ось тільки не треба на мене свою провину скидати. Минулу ідею сам запоров.

Тарас знову стиснув кулаки. Хотілося кому-небудь врізати. Наприклад, Сірому. Хоча прекрасно розумів, що друг правий. Звинувачувати, крім себе, не було кого.

— Гаразд. Що за ідея?

— Парі на що було? На те, що Христина поїде сьогодні з вечірки з тобою, так?

— Ну, — кивнув Тарас, поки не розуміючи, до чого хилить Сергій.

— Тоді твоя задача зробити так, щоб Макс побачив, як вона сідає в твою машину, і ви відчалюєте. А вже куди ви поїдете не так і важливо. Доганяєш?

— Та не поїде вона зі мною нікуди. Хіба не бачиш, прилипла до свого виродка ніби медом намазано?

— Його я можу взяти на себе. Відволікти. А далі твоя задача підчепити Христину на якийсь гачок.

— Фантастична ідея! — розсердився Тарас. — На який іще гачок, рибалка ти бісів?!

— На який, на який — тиснути на жалість треба. Вона жаліслива у нас, Христиночка твоя, співчутлива. Замани в машину, а потім типу — бац, телефон дзвонить. Ти такий — алло... не може бути... як прикро... так, негайно їду. І пояснюєш їй, що друг подзвонив — він тут недалеко, в декількох кілометрах. Його собачку машина збила. Треба негайно мчати на допомогу.

— А це цікаво, — хмикнув Тарас, — може спрацювати.

— Звісно спрацює. Пам'ятаєш, як вона кинулася власноруч відвезти до ветклініки хвору кішку, яку ми біля входу в другий корпус знайшли? Навіть наплювала на залік з матаналізу.

— Тільки що ж я їй потім скажу, коли жодної збитої собаки не виявиться?

— Вам головне від'їхати подалі від клубу. А потім імпровізуй. Типу тобі самому погано стало. Голова там розболілася або ще що. Попроси, щоб вона з тобою до твого будинку доїхала. А то раптом тобі дорогою зовсім погіршає. А далі все від твоєї майстерності залежить. Христина, вона, жаліслива. Може, тобі ще щось і перепаде сьогодні, — зареготав Сірий.

— Стули пельку! — вилаявся Тарас. Але в голосі вже не було злості на Сергія. Непогану той придумав багатоходову комбінацію.

— Ну то як? Починаємо діяти?

Тарас вагався.

— Все б нічого. Але як я її в машину заманю?

— Придумай щось. Тисни на жалість.

— Гаразд, спробую, — у Тараса народилася ідея.

Втрачати йому все одно нічого.

Ведучий дав компанії підкріпитися з морозу. А потім, перед тим як оголосити дискотеку, вирішив трохи розігріти новими конкурсами.

— Ще одне змагання на влучність, — проголосив він. — Є бажаючі?

Першим зголосився Сергій.

— Хто ще? — поцікавився ведучий.

Перший доброволець не дав йому закінчити фразу.

— Хотів би викликати на поєдинок Федора, — подивився він прямо на Христиного принца. — У минулому конкурсі на влучність він мене переміг. Вимагаю реваншу.

Сергій говорив начебто і напівжартома, але з якимось неприємним прихованим викликом. Фердинанд посміхнувся з властивою йому незворушністю і вийшов з-за столу.

Конкурс спочатку здався дуже простим. Потрібно було влучити тенісним м'ячиком в пластикове відро, розташоване на відстані кількох метрів. Але незабаром стало зрозуміло, в чому підступ — робити це конкурсантам потрібно було з зав'язаними очима. Лізу та Олену покликали подавати снайперам патрони, і змагання почалося.

Христя з таким азартом спостерігала, як її принц повільно, але вірно виривається вперед, що не помітила, як до неї підсів Тарас.

— Слухай, Христино, маю до тебе прохання, — сказав тихо. — Якось я сьогодні напартачив не по-дитячому. Відчуваю себе мерзотником.

Христині хотілося послати колишнього. Послати куди-небудь подалі. Але цей його винуватий голос, це каяття...

— Чого тобі?

— Знаєш, все, що я говорив щодо нас — це було щиро. Я дуже скучив. Але Лізу я ображати не хотів. Правда. Мені її шкода. Відчуваю, як їй прикро і гірко. І все через цього придурка — Сергія.

— А він тут до чого?

— Пакети подарункові переплутав. Ми з ним разом ходили по магазинах — подарунки вибирали. І залишили все у нього. Він повинен був сьогодні привезти на вечірку той, що для Лізи. А він переплутав. Цю косметику підліткову він своїй сестрі купив. Пакети схожі — ось і вийшла плутанина.

— Що ж ти Лізі цього не пояснив?

— Та як їй пояснити? Намагався. Спочатку вона за мною з пакетом погналася. А потім, в тому конкурсі з прищіпками, поки вона з мене їх знімала... я тільки рот розкрию — вона одразу ж мені цією прищіпкою що-небудь прищемить.

Христя мимоволі посміхнулася. Цікаве видовище вона пропустила.

— Єдиний спосіб підняти Лізі настрій — це справжній подарунок подарувати, — продовжив Тарас. — Сірий вже за ним зганяв — подарунок у мене в машині. Тільки я тепер боюся, що після того випадку Ліза і цей подарунок може сприйняти як образу. І тоді вже точно в депресію впаде.

Тарас-Тарас... Щось у нього дійсно з подарунками сьогодні не склалося. Що ще він міг такого купити, щоб Ліза сприйняла це образою?

— А що за подарунок?

— Кулон.

— Кулону вона зрадіє. Можеш не сумніватись.

— Розумієш, цей кулон у вигляді її знаку зодіаку. А вона Телець. І якось двозначно виходить. Знаєш же зодіакальний символ Тельця — він з рогами.

Фейспалм. Кулон з рогами.

— Христе, мені так паршиво. Знаю, що по-дурному все. Але, може, це у мене вже параноя? Може, кулончик нічогенький? Можеш на нього глянути? Ти ж Лізу добре знаєш — ви ж близькі подруги... принаймні, були такими. Ти відразу зрозумієш, сподобається їй чи ні. Ходімо. Твій Федір все одно поки зайнятий.