Розділ 24. Щасливий вареник, або Справджена мрія

Розділ 24. Щасливий вареник, або Справджена мрія

— Христиночко, з Новим Роком! — кинулася обійматися мама і остовпіла: — Ой, а ти чому така мокра?

Ну от що відповісти? Христина давила посмішку, але вона вперто проривалася піднятим куточком рота. Мама ще нічого, а ось тато явно очманіє, якщо Христя скаже правду: обіймалася з принцом, який перед цим вирішив пофехтувати в фонтані.

— Мамо, я цей... вареники хотіла поставити варитися — і так невдало вийшло. Налила повну каструлю води, і в цей момент якраз ви в двері подзвонили, — почала вигадувати довгу неправдоподібну історію Христина. — Я від несподіванки здригнулася, каструля похитнулася...

— Ясно-ясно, — чмокнула мама в маківку, цілком задоволена розповіддю дочки. Виявляється, ще не розучилася Христя викручуватися. — Біжи, переодягайся — адже застудишся. Я варениками сама займуся.

Тепер головне, щоб принц встиг переодягтися. Інакше доведеться розповідати, що він теж каструлю з водою на себе ненавмисно перекинув. Але Фердинанд не підвів. Поки батьки крутилися в передпокої, знімаючи верхній одяг і роззуваючись, він благополучно впорався із завданням і вийшов привітатися цілком собі солідний в Толиних брендових светрі і джинсах.

— Федір! — зраділа мама. — Так ось для кого Христиночка вареники варити зібралася. А ну, чоловіки, швиденько розкладайте стіл. Будемо бенкетувати!

Це було чомусь так весело — накривати на стіл. Тато і Фердинанд чинно ходили з кухні в кімнату, відносячи закуски, а Христина з мамою варили вареники. І за кілька хвилин все для бенкетування було готово.

Всі сіли за стіл. І мама цього разу надала право першого тосту татові. Але тато — не великий любитель промов, поставився до почесної місії з настороженістю. Наморщив лоб і видав:

— Піднімемо наші келихи... — помовчав трохи і подивився в пошуках підтримки на Фердинанда, — ...то за що ми піднімемо наші келихи, Федоре?

— А давайте, Дмитре Дмитровичу, піднімемо келихи за те, щоб наші леді частіше посміхалися. У Людмили Ігорівни та Христини такі красиві посмішки.

І мама вмить розцвіла. Прямо світитися почала. Але ще більше засяяв тато.

— Ось! — «красномовно» підтримав він тост.

І коли келихи були осушені, можна було, нарешті, приступати до вареників. Федір наминав і нахвалював, запевняючи, що так смачно, як готує мама Христини, не готують навіть на королівській кухні. І мама трохи ніяковіла.

— Це просто, мабуть, ви сильно зголодніли, Федоре. Чи не так, Христиночко?

— Напевно, зголоднів, — усміхнулася Христя, — після турніру з фехтування... е-е-е... на пересіченій місцевості.

— Займаєшся фехтуванням? — схвально подивився тато.

Принц кивнув, і приблизно в цей момент у нього раптом різко сповільнилася інтенсивність жування і трохи очі на лоб полізли.

— Занадто солоно? — хитро посміхнулася мама.

— Ще й надто гостро, — задоволено крякнув тато.

— Дмитре, ти що, знову в щасливий вареник ще й перцю насипав? — обурилася вона.

Дещо залишається незмінним. Мама щороку ліпить один особливий вареник — пересолений. Але тато вважає, що для сюрпризу просто солі замало і додає непомітно ще й перцю.

Федір мужньо, практично не скривившись, розправився з «сюрпризом».

— Мужик! — розсміявся тато і простягнув п'ятірню, щоб потиснути руку. — Слухай, Федоре, а ти біатлон любиш?

Якби принц хоча б знав, що це таке.

— Давай подивимося чемпіонат. Сьогодні в повторі на спортивному каналі показують.

— Дмитре, — мама непомітно штовхнула ліктем тата в бік, — іншим разом. Нам же вже час іти. Ми ж до Коваленків ще хотіли зайти.

— До Коваленків? — здивувався тато.

Мама ще раз ткнула його ліктем.

— А, так, справді. До Коваленків, — різко повернулася до батька пам'ять. — Так, точно, — він потягнувся за серветкою. — Дійсно, нам вже час.

Ось така у Христі здогадлива мама.

Вони з батьком почали швиденько збиратися. А Христина з Фердинандом вийшли в передпокій провести їх.

— У нашій родині є прикмета, — по ходу пояснювала Федору мама, — на того, кому дістанеться щасливий вареник, у новому році чекає щастя — збудеться його найзаповітніше бажання.

— Моє вже збулося, — посміхнувся принц...

Вони знову весь вечір пили гарячий шоколад і цілувалися. Розповідали про себе і знову цілувалися. І принц цілком серйозно пригрозив, що буде цілувати Христину безупинно, поки вона не закохається в нього. І вона зізналася, що вже закохалася, але він все одно продовжував цілувати...

Знову на вікнах візерунки, 
Знову місто спить в дзеркалах.
І лише твої поцілунки 
Заміняють ніжні слова...      

Тихо білий блукає по стріхах,
Тихо, ніби нікого нема...
Двоє нас буде тільки, лиш двоє —
Там, де зима, дивна тепла зима...

З вулиці через вікно дядько бачив, як племінник і усміхнена дівчина, в яку той закохався, п'ють гарячий напій і цілуються. І самовдоволена усмішка не сходила з обличчя.

— Дякую за співпрацю, — звернувся він до колоритної парочки, яка стояла поруч і теж вдивлялася у те саме вікно хрущовки.

— Суб'єкти, наділені паранормальними здібностями в ірраціонально-субтривіальному сенсі цього слова, або, висловлюючись побутовою мовою — маги, повинні володіти чітко вираженими тенденціями до реалізації протуберантно-вибухових волевиявлень індивідів, які перебувають у чуттєво-перфекційному резонансі один з одним.

— Перепрошую? — дядечко ніяк не міг звикнути до манери спілкування земного колеги і запитально подивився на його помічницю.

Та посміхнулася і охоче переклала:

— Це наша робота — виконувати заповітні бажання закоханих...