Принц на мою голову

Глава 4

Після сніданку Алекс вирушив до кімнати одягатися. Він вибрав тонкий бежевий светр, який чудово підходив до його штанів. Я оглянула його, але про себе зробила висновок, що потрібно ще придбати якісь домашні штани та пару футболок, а то він в тому самому ходитиме як бідний родич.

Зараз же він виглядав надзвичайно, поверх светра Алекс накинув куртку, надів черевики та повністю готовий чекав, поки я закінчу збиратися.

Сьогодні для прогулянки містом я обрала зручний та теплий одяг – джинси, туніку та шкіряну куртку, на ноги взула кросівки, підхопила свій улюблений рюкзачок та вийшла в коридор.

- Ти чудово виглядаєш, – усміхнувся мені Алекс.

- Дякую! Ходімо!

Взявшись за руки, мов діти, ми вийшли з під'їзду та попрямували до найближчої станції метро. Алекс розглядав усе з величезним інтересом, вивчав вивіски, будинки, перехожих. Однак він намагався стримувати свої емоції і не виявляти бурхливої ​​реакції.

У метро, ​​куди ми спустилися, як завжди, було галасливо та багатолюдно.

- Не відпускай мою руку, – сказала я йому, – тут легко можна загубитися!

- І не подумаю, – шепнув він мені й сильніше стиснув мою долоню.

Я засунула монетку в автомат, і ми пройшли до ескалаторів. Я сама завжди із завмиранням серця ступаю на ці рухомі сходи, тому цілком зрозуміла Алекса, коли він здригнувся, ступаючи на першу сходинку. Ми поїхали вниз.

- Як ви тут взагалі виживаєте? – спитав він мене, поки ми спускалися.

- До всього звикаєш, – знизала я плечима. – І ти звикнеш.

- Ні! – Сказав він, пересмикнувши плечима. – Я краще додому…

- Обов'язково! – відповіла я йому.

А про себе зазначила, що Алекс дуже добре тримається, і ще жодного разу не згадав про нашу екологію та брудне повітря. Чи в нього і на цей випадок амулет є?

- Обережно, ми приїхали, зараз треба стрибати! – ми зіскочили зі сходинки та опинилися на платформі.

- Фу-ух, Кріс! – Видихнув він. – Я мало не вмер зі страху, – прошепотів мені на вухо принц.

- Тримайся, це ще не все! – і тут пролунав сигнал поїзда, що наближається, і почувся стукіт коліс.

- Що це?

- Це їде поїзд метро. Зараз подивимося, в який бік. Нам на праву гілку. І я потягла його праворуч. Потяг різко зупинився, двері відчинилися, і з них висипався народ. Потім такий самий натовп зайшов до вагону, а я практично втягнула принца за собою.

- Алексе, спокійніше, тут завжди так, – хлопець лише кивнув і весь шлях до станції Хрещатик їхав мовчки, однією рукою вчепившись у мою долоню, іншою тримався за поручень.

На Хрещатику вийшло піввагону, нас буквально винесло на платформу. Людині незвичній до натовпу і такого щільного руху справді некомфортно та страшно.

Я швидко зорієнтувалася та потягла Алекса до виходу в місто.

Й почався наш найбожевільніший день за все моє скромне життя.

Алекс був вражений містом, він розглядав кожну дрібницю, кожну пам'ятку, а їхня історія викликала дике захоплення. Ми довго гуляли Хрещатиком, розглядали сувенірні лотки на Андріївському узвозі. Він щиро захоплювався всім, що бачив, а на всі запитання продавців я лише посміхалася і казала, що він іноземець та вперше у місті. В його очах сяяли радість та щастя, а коли ми підходили до Софіївської площі, він раптом підхопив мене на руки й закрутив.

- Алексе, ти з глузду з'їхав! – Кричала йому я, – негайно постав мене на землю, – я спіймала себе на думці, що мені подобається, але було трохи страшно і соромно перед оточуючими. Ми ж не одні на майдані.

- Ні! Тут так здорово та красиво! – кричав він. – Навіть це повітря і цей страшний транспортний потік не псують мені настрою. Я щасливий, що опинився тут!

- Я рада, що тобі подобається моє місто, але, будь ласка, постав мене на ноги, божевільний! – я вже сміялася разом із ним.

Принц важко зітхнув, але все ж таки виконав моє прохання. Злегка паморочилося в голові, і я обняла його за талію, щоб не впасти. Ми стояли так деякий час, дивлячись у вічі один одному. У його синіх, як небо, очах випромінювалося щастя, вони просто сяяли від захоплення.

- У тебе гарні очі, – навіщось сказала я. А він лише посміхнувся. І дуже тихо сказав:

- Ти перша, хто це помітив.

Я відчула, як моє серце пришвидшило свій темп. Поруч із ним чомусь усе змінювалося. Я змінювалася, ставала іншою, не тією серйозною, зацикленою лише на роботі, жінкою, поряд з ним я була щасливою, безтурботною. Мені хотілося бігати, стрибати, дуріти. А ще виникало бажання притиснутись до нього і нікуди не відпускати. Я не могла зрозуміти, що зі мною таке коїться. Чому він змінив мене лише за пару днів? Що за дивні, невідомі мені почуття, він викликає в мені?

Я й раніше зустрічалася з хлопцями, бігала на побачення. Але ні до кого з них я не відчувала таких трепетних почуттів. Впав же цей принц на мою голову!

- Христина! – Почула я за спиною писклявий Іркин голос. Тяжко зітхнула і обернулася на нього.

Ірка з Катькою йшли нам назустріч, тримаючись за руки. У Катькі в руках була вже почата пляшка шампанського, і вони обидві ледь стояли на ногах.




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше