Принц на мою голову

Глава 9

Ранок зустрів нас лагідним промінням сонечка. Я розплющила очі і відразу ж заплющила очі від яскравого світла, що проникав в кімнату. Поруч зі мною, як і раніше, спав Алекс з безтурботною усмішкою на обличчі. Я не стрималася й поцілувала його у куточок губ. Мені відразу відповіли, притягли до себе та поцілували з особливою ніжністю та пристрастю.

- Доброго ранку! – усміхнулася я, коли він зупинився та з любов'ю в очах подивився на мене. А я лежала поруч із ним і посміхалася дурною задоволеною усмішкою.

- Доброго! А що ти тут робиш?

- Взагалі я хотіла про це запитати тебе. Це на хвилинку моя спальня. – Я тихенько засміялася.

- Невже? – з досадою в голосі промовив мій принц. – Переплутав учора. Ти не ображаєшся на мене? Адже я тобі нічого такого не зробив? – обережно спитав він.

- Не ображаюся, – весело сказала я. – Знаєш, мені сподобалося спати з тобою. Ти – теплий. І ні, між нами нічого не було.

Алекс полегшено зітхнув і притягнув мене до себе, ніжно погладжуючи по спині.

- Знаєш, я зовсім не пам'ятаю, як тут опинився.

- Буває, не хвилюйся.

- Я не хочу, щоб ти погано про мене думала.

- Не бери в голову, чесно, – я посміхалася, – все гаразд. І взагалі ми дорослі люди.

- Зірочко моя, я не хочу поспішати. Я хочу, щоб у нас все було правильно.

- Ти розповіси мені про себе? Я так мало про тебе знаю, про твій світ і взагалі.

- Обов'язково розповім, з часом! Боюся ти поки що не готова знати більше, ніж тобі вже відомо. До речі, як мій малюнок? Він підійшов до твого макета? – раптом спитав він.

А я пожвавішала. Точно! Малюнок! Це його успіх, його досягнення.

- Ще як підійшов! Після того як я перенесла твоє зображення в комп'ютер, надала йому фарб і кольорів, цей шедевр гідно оцінили і моє начальство, і замовник! Тож це твій перший успіх на Землі! Вітаю!

- Да ти що! Справді? – Він все ще не міг повірити у свій успіх!

- Так! І знаєш, я, мабуть, тобі підкидатиму деякі проекти, які йдуть важко, а в тебе явно зібралося багато цікавих ідей!

- Звісно! Ти не уявляєш, наскільки широка моя фантазія, і що я ще можу намалювати.

- Я навіть думати про це боюся, – знову хихикнула я. – Хоча, мені дуже цікаво знати всі твої фантазії, – я торкнулася пальцем його губ.

- Маленька пустунка! – засміявся принц.

- Ти про що подумав? – серйозно спитала я.

- Та так. Хочеться вірити, що про те, про що й ти, – розвеселився принц.

- Дурень! – відразу сказала я і, витягнувши з-під голови подушку, шпурнула в його бік. Він спритно впіймав її і притиснув до себе.

- Кріс, ти обережніше з емоціями. Адже я теж не залізний.

- В сенсі? Це ж просто подушка… – розгубилася я.

Він не відповів, лише згріб мене в оберемок, поваливши на спину і почав цілувати, пристрасно, жадібно, солодко. А я лише піддавалася йому, відповідаючи на поцілунок, зариваючись руками у його білі шовкові пасма. І що він робить зі мною? Ніколи я ще не відчувала таких сильних почуттів та емоцій щодо хлопців. Ніколи раніше не виникало в мене бажання розчинитися в чоловікові повністю без залишку, даруючи все своє кохання, всю себе одному йому.

- Алексе, мені на роботу потрібно, – важко дихаючи сказала я, коли ми, нарешті, наситившись один одним, знову лежали поруч, дивлячись у вічі.

- Не хочу тебе відпускати. Боюся, що знову хтось прийде, а ти потім злитимешся...

- Не бійся. Ніхто не прийде. Більше нема кому. Я сподіваюся, що Женя більше не з'явиться у нашому житті.

- Хай тільки спробує, – якось дуже зло це прозвучало.

- Ходімо пити каву, – запропонувала я.

- А ось це із задоволенням! Голова все ще трохи гуде.

- Менше пити треба…

- Я взагалі не п'ю міцний алкоголь, тільки вино, – виправдувався принц, – Я взагалі не знаю, що за міцну штуку приніс учора твій горе-наречений.

- Це коньяк. Я його сама терпіти не можу. Але це ще найкращий варіант. А от горілка… Втім, тобі краще не знати, що це таке…

Снідати нам прийшлося дуже швидко. Ми ще кілька разів відволікалися на приємні ніжності та поцілунки, й мені зовсім не хотілося йти з дому. Я тішила себе лише думкою про відпустку, що мала незабаром розпочатися.

 

 

***

Полетіли дні та тижні. Замовлень ставало дедалі більше – чомусь саме восени всі раптом згадали про рекламу, потребували нових візиток, флаєрів, брошур та плакатів. А тут на обрії замаячили ще й новорічні свята. Роботи було багато, але цікаво й не нудно!

Алекс став нашим таємним позаштатним співробітником. На роботі я про нього не говорила. Це була моя маленька таємниця. Просто кілька проектів я передала йому, чим він дуже пишався та тішився, що йому не доводиться сидіти без діла, а я із задоволенням віддавала йому гонорар за роботу. Останньому він радів особливо, адже, як і раніше, мій дохід був основним й це помітно напружувало мого принца.




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше