Глава 11

Ця ніч була неймовірною, та на ранок Кілліану було пора. Як шкода, що все хороше має властивість закінчуватись. Хоча я ніколи не забуду те, що між нами сталося. Не знаю, як далі складеться наше життя з Кілліаном. Та в нас був цей час, і я ні про що не шкодую. І як тільки він зник, до кімнати увійшла Сем. Невже в нього є якесь передчуття? Та дівчина ніби нічого не помітила. Ну або просто тактовно промовчала.                                                                                                                                                    

- Сьогодні королева має справи, а Деміан має якісь справи тут, в палаці. - сказала вона. - Тому ти вільна до вечора. А потім буде ваш урок.                                                                                                     

- А які плани маєш ти? - я розуміла, що мені знову буде нічим зайнятись майже пів дня. - Можливо ми прогулялися б в місто. Там завжди щось цікаве.                                                                                         

- Я до обіду маю дещо зробити. Мама просила, тому не питай. Не скажу, що мені б дуже хотілося зробити це. Але все ж я мушу. Обов'язки ніхто не скасовував. - вона була явно не задоволена цим. - Але потім забіжу до тебе.                                                                                                                                

Ну що ж, чим би таким себе зайняти? Врешті в мене ще стільки питань стосовно Чорного Королівства. І зараз я зможу отримати на них відповідь. Я вирішила подивитись замок, адже він був просто величезний. А часу раніше я просто не мала. Хоча мені й цілого дня не вистачить, аби розгадати усі таємниці. А тут ще й потрібно не заблукати. Деміан відкрив мені секрет: коридор перенесе мене туди, куди я забажаю. От так і гуляла я поміж дверей, не знаходячи абсолютно нічого цікавого для себе. Та чим далі вела мене дорога, тим темніше ставало довкола. З однієї сторони мені було лячно, проте цікавість таки пересилила. Тут були різні картини з жахливими зображеннями, зброя та якісь магічні артефакти.                                                                                                                                                       

Десь вдалині я почула якісь крики. Дивно, адже раніше я тут ніколи такого не зустрічала. А згодом змогла розрізняти вже голос моєї матері. Я думала, що її немає тут. Мені сказали, що вона має якісь справи. Однак я не могла помилитися. Це точно вона. Та коли я підійшла ближче, то мало не закричала від жаху. Через маленьку шпарину у дверях, з якої й чулися крики, я бачила темну кімнату, де посередині сидів хлопець. Я бачила його в королівстві світлих ельфів. Та зараз він був у жахливому стані. Купа ран та порізів просто не могли не вразити своєї жорстокістю. Від світлого волосся та одягу майже нічого не залишилося. Та те, що я побачила потім, відняло в мене дар мови. Моя матір стояла над хлопцем, а на її губах була зловісна посмішка. Таке видовище я точно ніколи не забуду.                

- Тепер ти готовий говорити? Чи ми можемо повторити кілька разів все те, що ти вже пройшов. Думаю, для нас це не буде важко. Та й ти нікуди не поспішаєш. - її голос просто заморожував. - Де король ховає рубін?                                                                                                                                                      

- Я нічого не скажу. - втомлено сказав хлопець. - Можеш навіть не намагатися, адже я до останнього залишуся вірним своєму правителю.                                                                                                                

Що за рубін і навіщо він потрібен матері, я поняття не мала. Все-таки треба більше уваги приділяти історії світу ельфів, адже в школі це був мій улюблений предмет. Та я не думаю, що це щось просте, адже Елара так відчайдушно його шукала. Щось з ним не так. Але жоден не має страждати за якусь дрібничку.                                                                                                                                                         

- Тоді, ти мені більше не потрібен. - холодно посміхнулася королева.                                                       

В одну мить вона дістала кинджал, та пронизала ним хлопця. Це був досить швидкий рух, і я ледве змогла його помітити. Смертоносний, та дуже точний порух тіла. А він навіть не встиг закричати. Лише подивитися на своє поранення. Проте, я ледве стрималась. Моя матір здатна на таку жорстокість. Значить батько таки мав рацію, коли говорив про неї. Я бачила сама. Але як і чому? Навіщо вона це все робить? Не втримавшись, я кинулась тікати, поки матір мене не помітила. Я не готова її слухати. Та й не думаю, що колись буду в стані це зробити. Моя матір монстр. Зараз я бажала бути лише біля одної людини. І саме туди мене і привів коридор. Ледве стримуючи ридання, я постукала у двері. Мені терміново потрібен брат.                                                                                                                                   

- Терезо, все добре? - запитав брат. - Ти якась сама не своя. Що сталося?                                                

Але відповісти йому я вже не встигла. Моя свідомість не витримала, і я втратила свідомість. Хто б міг подумати, що я не можу витримати таких речей. Проте я не готова до такої жорстокості...