Глава 17

От її я точно не очікувала побачити тут зараз. Хоча з одного боку саме так все і мало б бути. Елара явно давно вистежувала повстанців. І тепер ми її привели сюди. Або вона просто чекала, доки в них з'явиться лідер чи щось подібне на те. Невже вона чула всю розмову? Та байдуже, нехай знає, що я не готова стати на її сторону. І чи є в нас шанс зараз вистояти проти неї? Враховуючи, що вона прибула зі значною частиною своїх вірних воїнів, то нам доведеться битися. Потрібно вибиратися звідси, та забрати тих, хто вірний нам.                                                                                     

- Не думала, що моя рідна дочка здатна на таке. Хоча я бачу в тобі себе. Колись я так само вела свій народ проти королеви, що була моєю рідною матір'ю. Та я навіть уявити не могла, що історія може повторитися. - сказала вона. - Чи ти з самого початку прийшла сюди з таким планом? Хотіла вбити мене, так?                                                                                                                                                        

- Ні, в мене не було абсолютно ніяких планів. - відповіла я. - Я справді сподівалась, що ти інша. Що ти зможеш стати мені справжньою матір'ю. І якийсь час саме так все і було, однак ти показала себе справжню. І я хочу врятувати народ від тебе.                                                                                                

- Так все ще можна виправити. - сказала Королева. - Підемо зі мною. Я навіть закрию очі на цей невеличкий бунт. Ми будемо справжньою родиною, як колись і мріяли. Дозволю твоєму батьку частіше відвідувати нас. А ти натомість не будеш лізти в мої справи.                                                                    

- Тобто, ти всім даси помилування? - здивувалася я.                                                                                

- Ні, лише для тебе, Деміана та Саманти, адже кожен може помилитися. Ви з братом моя родина, а Сем - донька єдиної подруги. А решту очікуватиме страта. - вона обвела поглядом кожного. - Вирішуй Терезо, я не даю такий шанс двічі.                                                                                                                

Усі погляди були спрямовані на мене. В одних був страх та недовіра, в інших рішучість. Від мого рішення зараз залежало багато що. Або ми спробуємо відстояти свою свободу, або всі інші помруть. Кожен тут присутній розумів, що сьогодні для нього може бути останній день. І краще вже зустріти смерть в битві. Я подивилась на брата та подругу. Знаю, що яке рішення б не прийняла, вони мене підтримають. Однак я задумалася. Та рішення було лише одне. Я прийшла сюди не заради того, аби зараз відступити.                                                                                                                                              

- Ні. Я не піду з тобою. - чітко відповіла я. - Я краще помру разом зі своїм народом, проте спробую повернути народу їх свободу.                                                                                                                         

- Ну що ж, ти зробила свій вибір. Шкода, що доведеться знищити рідну доньку.  Ми б змогли й справді  подружитися. - посмішка Елари була жорстокою. - Варта, до бою.                                                                

Те що відбувалось далі, я вже мало розуміла. Воїни кинулись в натовп, мало розбираючи хто де. Повстанці ж повитягували зброю, та давали відсіч. Все навколо стало схожим на абсолютний хаос, однак це було якось природно. Я відчувала, що зараз на своєму місці. Мати ж стояла в стороні, просто спостерігаючи. Я витягнула свій меч і кинулась на допомогу своїм людям. Справжній лідер не має стояти в стороні, а повинен подавати приклад. Повсюди була лише битва, спалахи полум'я, блискавки та інших сил. Я хотіла б щоб це все закінчилось мирно, та нам не лишили шансу. І зараз ми маємо спробувати закінчити це все. Тому, я прийняла рішення пробиратись до матері. Чи готова я її знищити? Не знаю навіть, однак спробую це зробити. Та воїнів було занадто багато, і ми не справлялись. Я вже бачила, що дуже багато повстанців загинуло. В нас зараз лишається один вихід - тікати. Підбігши до Деміана я сказала:                                                                                                                                      

- Треба забиратись звідси. Сьогодні ми маємо відступити, але це ще не поразка. - сказала я. - Портали працюють?                                                                                                                                                        

- Так, ми ж налаштували дерева, вони одразу нас туди перенесуть, а потім закриють прохід. Все вже готово, тому можемо зробити. - відповів брат. - Роман. Давай.                                                                  

Роман міг передавати думки на відстані, і як тільки він дав посил, повстанці один за одним почали відступати до дерев, та переноситись у безпечне місце. Це й було нашим планом, який ми підготували на такий випадок. Воїни ж лише розгублено дивились на нас. Підбігши до дерева я поглянула на матір. Вона так само і стояла там. І навіть не збиралася зупиняти. Звичайно, адже Елара не вірила, що ми можемо бути реальною загрозою для неї.                                                                                                     

- Це ще не кінець. - прошепотіла я. - Ми ще обов'язково повернемося. І тоді все буде інакше.