Принцеса для супергероя

Розділ 10 Знайомство з cуб’єктом мрій

Олеся відчула жахливий і насичений запах біля самого носа, та ще й він був такий, що мертвого на ноги підніме. Знехотя розплющила очі і побачила над собою зосереджене чоловіче обличчя. Незнайомець радісно посміхнувся і когось покликав. Дівчина спробувала підвестися, але голову прострелив різкий біль, а виски занили і вона обезсилено опустилась назад на подушку. Раптом почула щасливий голос подруги, яка підбігла до Лесі і сіла поряд. 
-    Як ти себе почуваєш? – защебетала Іра.
Скривившись Олеся промовила: 
-    Бувало і гірше, - і злегка привстала. – Де я? 
-    Ми в резиденції супергероїв, уявляєш? – не могла приховати захвату подруга. 
-    А він тут? – раптом запитала дівчина і обвела очима маленьку кімнатку. 
-    Не знаю, але тебе один з них врятував, можливо і він, - стиснула плечами Іра.
Двері відчинилися і повернувся Роман з пляшечкою якогось зілля. Він простягнув його Олесі і попросив випити. 
-    Це зілля поверне вам сили. Ваша подруга вже випила, - пояснив чоловік. 
Леся слухняно випила вміст, на язику залишився солодкуватий після смак з нотками якоїсь гірчинки. Ще раз обвівши кімнату дівчина раптом запитала: 
-    А де той герой, який мене врятував? 
-    А, Олександр…, - протягнув Роман. – Зараз його покличу, - і чоловік знову вийшов. 
-    Олександр, - повторила Олеся, наче коштуючи це ім’я на смак. – Захисник. 
-    Я певно вийду, - раптом сказала Іра і рушила у бік дверей. – Не хочу вам заважати. 
Через декілька хвилин Олександр ввійшов до кімнати і присів на край кушетки, на якій лежала дівчина. Олеся відразу його впізнала. Серце пропустило удар і защеміло, приливаючи фарбу до обличчя. Невже, невже вона його нарешті знайшла. Алекс також пильно оглядав дівчину і раз у раз зсував брови і морщив лоба, наче щось пригадував. Кілька хвилин панувала тиша, а тоді Леся запитала зовсім неочікуване для Алекса.
-    Ти мене пам’ятаєш? 
Чоловік знову пильно на неї подивився і похитав головою. Незнайомка наче і здавалася йому знайомою, але де він її бачив, окрім як тоді під час грози, він згадати ніяк не міг, хоч постійне дежавю його переслідувало. Наче він вже колись бачив це погляд і пильні очі, які дивилися на світ широко розплющено і злегка наївно. Дівчина важко зітхнула. 
-    Я тебе пам’ятаю, бо бачив як ти під час грози стояла так безстрашно зі своєю подругою, коли всі навколо метушилися і рятували свої життя. 
Олесі на очі почали накочуватися зрадливі сльози, він її не пам’ятає, не пам’ятає як врятував життя, все забув. «Ех… Іра була права, не варто було через нього так ризикувати. Яка ж я дурепа, що вірила, що герой також тримає мене в своїй пам’яті. Не потрібно було його стільки років кохати і намагатися знайти, адже для нього я просто ще одна дівчинка в колекцію, яку він врятував», - думала Олеся, змахуючи сльозу, яка ж все таки з’явилася в кутику ока. 
-    Як тебе хоч звати, - раптом запитав герой. 
-    Олеся, - тихо відповіла дівчина. 
-    Я Олександр. Мені просто було цікаво, а для чого ви в ночі пішли на Лису гору? – поцікавився Алекс і швидше ствердив, аніж запитав: - Пригоди шукали. 
-    Можливо хотіли свою удачу перевірити, - відрізала дівчина. – Дякую, що знову врятував. 
Леся відчувала як в її тіло повертається сила і вона може без проблем рухатися, та і головний біль відступив. Тому швидко підхопилася на ноги і рушила до виходу з кімнати. 
-    Нам вже час іти, бо скоро потрібно додому повертатися. 
Олександр кивнув і промовив: 
-    Я вас проведу. 
-    Не потрібно, ми самі доберемося, ще раз дякую за порятунок. 
Очі Олесі палали образою і свого роду гнівом, хоч Алекс не зовсім розумів, чим його викликав у дівчини. Вона наче хотіла почути щось інше, а не те, що він сказав. Потрібно буде над цим подумати, коли буде час. 
-    Більше не ходіть вночі на Лису гору, бо там небезпечно, а наступного разу мене може не бути поруч, - порадив дівчині. 
-    Добре, як скажете, - Леся знову блиснула своїми темно-карими очима і вийшла з кімнати.
-    Ходімо, Іро, - промовила подрузі, яка стояла в коридорі, підпираючи стіну спиною. 
Ірина також поводила себе дивно, вона переводила розгублений погляд з подруги на Олександра, але говорити нічого не стала, а мовчки пішла за Олесею. Чоловік провів їх поглядом і рушив до кабінету вчителя, щоб розповісти йому останні новини і про порушення договору відьмами.

Якщо книга вам подобається, то залишайте зірочки і коментарі, це додає мені наснаги і допомагає в творчості. Всім дякую, хто почав читати мою книгу, сподіваюся вона вам сподобається. 

Також бажаю вам залишатися здоровими в наш непростий час пандемії коронавіруса, як кажуть, температури вам 36, 6. 




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше