Розділ 11 Справедливе покарання

Коли з уст Олександра, Михайло Петрович дізнався про порушення договору відьмами, то він не на жарт розлютився. Відразу велів викликати до свого кабінету головну серед відьом. Аманда, саме так її звали, була високою, худорлявою, вже досить немолодою особою, вже навіть чітко проглядалися сиві пасма, хоч вона і фарбувала волосся у яскраво-червоний колір, погляд був досить суворий і навіть можна було сказати сердитий. На роль головної вона була ідеальною кандидатурою. Коли жінка нарешті прийшла, чоловік накинувся на неї з нотками люті в голосі: 
⁃ Ви порушили столітній договір, обманули нас, та як ви взагалі насмілилися проводити ритуали з принесенням жертв, ви розумієте, що підвергаєте небезпеці все місто. 
Аманда стояла з похиленою головою, наче першокласниця перед суворим вчителем, і мовчала. 
 ⁃ Мовчите, ну звісно, що ви можете сказати у своє виправдання.  Можливо хочете анулювати договір і назавжди покинути межі міста, то я можу це з легкістю влаштувати. 
 ⁃ Вибачте, мої відьми тут ні до чого, ми нічого не порушували. Це все та групка бунтарок, які продовжують проводити заборонені ритуали, маскуючи їх під звичайні.
Михайло Петрович важко зітхнув і провів рукою по волоссю.
 ⁃ Як з вами важко, виселити вас до чортів і забути, що ви взагалі існуєте. 
Відьма перелякано зіщулилася і ще більше похилила голову. Сваритися з героями було небезпечно, бо ж вони і справді можуть виконати свої погрози. Та ще й до того на них не діяли жодні замовляння і не чіплялися прокляття, тому сили відьом перед ними були безсилі. Аманда з під лоба подивилася на чоловіка і їй навіть здалося, що його гнів трохи стихнув. 
 ⁃ Я поважаю багатовікові традиції і договір також, тому живіть поки, але порушників ви повинні наказати за всією строгістю, мій герой прослідкує за цим, - нарешті сказав Михайло Петрович після кількахвилинної мовчанки. 
 ⁃ Добре, ми все зробимо, вибачте за них ще раз, - швидко проговорила відьма, і після чоловічого змаху рукою, швидко ретирувалася. 
Аманда вийшла з кабінету і полегшено зітхнула, на цей раз пощастило, і герой нічого не помітив. Все таки вони надто наївні особи. Проте в голові жінки вже народжувався план. Вона покарає цих невдах, які не змогли провести ритуал, а потім скличе знову добровольців і все таки проведе цей ритуал. Це війна, а на війні не обходиться без жертв. Герої заспокоються через деякий час і взагалі забудуть про відьом. Для них головне покарати винних, вони це і отримують. 
Коли відьма пішла, Михайло Петрович задумався, щось аж надто смиренно вела себе Аманда. Вона з усім погоджувалася, нічого не заперечувала, це було зовсім не в звичці відьом, а от їх то він достатньо надивився. Якось надто підозріло відьма себе поводила, потрібно буде до неї пильніше придивитися. Раптом що, то відразу піднімати тривогу і ставити нахабних відьом на місце, поки вони якоїсь біди не наробили. Щось чоловіку слабо вірилося, що головна відьма і не знала, що у неї під носом робилося, та такого просто бути не може. Амандо, Амандо, що ж ти затіваєш? 
Михайло Петрович викликав до себе Олександра.
-    Олександре, даю тобі завдання прослідкувати за покаранням, а також уважно придивися до відьом, мені здається, що вони щось затівають, але що і до яких наслідків це призведе ще невідомо. 
-    Добре, я все виконаю.
-    Як себе почувають дівчата, яких ти врятував? 
-    Все добре, відбулися легкими царапинами і переляком. Роман дав їм зілля і вони вже пішли додому. 
-    Ти навіть їх не провів? – здивувався вчитель.
-    Я хотів, але вони відмовилися. Та і мені при світлі дня не варто з’являтися на вулицях. 
-    Цих дівчат не можна випускати із виду, вони ще можуть нам знадобитися. 
-    Не розумію для чого? 
-    Вони і так багато чого дізналися, сподіваюся у них вистачить розуму нікому про події сьогоднішнього дня не говорити. 
-    Я думаю, що вони розумні і не стануть такого робити, та й до того ж їм ніхто не повірить. З відьмами також обіцяю розібратися. Вони вже надто багато собі дозволяють, - сказав Алекс.
Михайло Петрович відійшов до вікна і на мить задумався: 
-    Ти зараз так нагадав свого діда, просто копія його в молодості. 
-    Дякую, - підняв догори голову Олександр. 
Йому було дуже приємно, що його порівнюють з дідом. Він був визначним героєм, який безстрашно воював з усіма ворогами, і навчав, і прищеплював це прагнення внуку. Олександр назавжди запам’ятав його настанови і повчання. Саме вони остаточно сформували характер чоловіка і визначили його майбутній шлях, а також укріпили бажання стати корисним людям, справжнім супергероєм. 

Якщо книга вам подобається, то залишайте зірочки і коментарі, це додає мені наснаги і допомагає в творчості. Всім дякую, хто почав читати мою книгу, сподіваюся вона вам сподобається. 

Також бажаю вам залишатися здоровими в наш непростий час пандемії коронавіруса, як кажуть, температури вам 36, 6.