Розділ 14  Як таке можливо? 

Олександр повернувся до резиденції стомлений, але щасливий, що вдалося всіх врятувати. Михайло Петрович уже чекав на нього з докладом і після отриманих відомостей відпустив відпочивати. В Алекса все з голови не йшла Олеся, вона була якась не така як всі, смілива, точніше навіть безрозсудно безстрашна і саме це привертало найбільше увагу. З неї б вийшла чудова героїня, якби вона захотіла присвятити своє життя порятунку людства. 
Олесі також не спалося, вона крутилася з боку на бік у постелі і все обдумувала свою чергову божевільну ідею, яка можливо до добра не приведе. Проте рішення дівчина прийняла і від нього відступати не збиралася. Вже навіть вигадала, що батькам скаже, і вони сподіваюся відпустять її на практику за кордон. Леся лягла на спину і нарешті поринула у сон.
Зранку її збудив телефонний дзвінок подруги.
-    Олесю, привіт, - голос Іри звучав якось дивно. – Ти пам’ятаєш вчорашній вечір? – раптом запитала дівчина.
-    Так, а що? 
-    Розкажи, що ми робили, а то я нічого не пам’ятаю, наче якась чорна діра в пам’яті. 
-    Тобто? – щиро здивувалася Леся. – Ти зовсім нічого не пам’ятаєш? 
-    Ну, - зам’ялася дівчина. – Уривками. Ми кудись їдемо, потім темнота, яскраві вогні. Ми що в клубі були? 
-    В клубі, - збрехала подрузі, все ще дивуючись, чому вона все забула і взагалі як таке може випаруватися з пам’яті. 
-    Хух, а то я вже злякалася, а раптом ми щось кримінальне робили. Ти сьогодні вільна? 
-    Вибач, Іро, дуже зайнята, маю одну важливу справу. 
-    Яку? 
-    Потім розповім, бо ще не знаю чи вона вдастя. 
-    Добре, - сумно сказала дівчина і було чути, що вона образилася, але Олеся не могла сказати подрузі, що збирається робити, бо тоді б довелося розповідати все, про що Ірина казковим способом забула. 
Олеся поклала слухавку і замислилася. Як таке можливо, що подруга все забула, а вона ні. І якщо в цьому замішані супергерої, то тепер все стає ще більш дивним. Потрібно терміново йти до резиденції і все з’ясовувати. З такими думками дівчина швидко привела себе до ладу, поснідала і через дві години вже підходила до будинку героїв. Ворота відчинилися відразу, щойно Олеся назвала своє ім’я. До кабінету Михайла Петровича її також провели і навіть супроводили в сам кабінет, який Леся спочатку з цікавістю оглянула. 
-    Доброго дня, - привіталася дівчина до чоловіка, який стояв до нею спиною біля вікна. 
-    Доброго, - вчитель обернувся і уважно подивився на дівчину. – Олеся? 
-    Так, - здивувалася Леся. 
-    Я тебе слухаю, що привело тебе сюди? - поцікавився герой і схрестив руки на грудях. 
-    Я хочу стати супергероїнею, - коротко повідомила Олеся і впевнено подивилася на Михайла Петровича. 
-    Невже? Що справді? – здивувався чоловік. – Ти ж знаєш, що це дуже важко і потрібен не один рік, щоб всьому навчитися. 
-    Так, знаю, але я впораюся. Прошу, дайте мені хоч один шанс.
-    А твоя подруга не хоче? – раптом запитав вчитель.
-    Напевно ні. Вона взагалі все забула, а я пам’ятаю і це дивно. 
-    Забула? – здивовано перепитав чоловік, а тоді прошипів: - Олександр. 
-    Олександр? – перепитала Олеся. – Що він зробив? – відразу насторожилася дівчина. 
-    А ти розумна і схоплюєш все відразу, - похвалив герой. – Він дав вам одну суміш, яка стирає пам’ять, хоч я говорив йому цього не робити. Проте чомусь на тобі вона не спрацювала. І це дивно. 
На Олесю наче відро холодної води вилили. То он як він з нею хотів поступити, просто стерти пам’ять наївній дівчинці, щоб та забула свого героя, якого носила в серці протягом десяти років. Ну, тримайся герой Саша, Леся тобі влаштує веселе життя. Тим часом Михайло Петрович продовжив розмову: 
-    Я приставлю тебе до одного з героїв і він буде тебе навчати всьому. 
Це ж справді шанс помститися Олександру за його вчинок для Олесі. Головне, щоб в її вчителі дістався саме Алекс.
-    А можна…, - дівчина не встигла договорити.
-    Буде Олександр. Треба ж його якось покарати, - раптом сказав вчитель, а Леся не могла приховати усмішки, яка відразу з’явилася на обличчі. 
Ну, все, Сашо, тримайся міцніше. 
-    Дякую, я вас не підведу, - пообіцяла дівчина.
-    Ходімо, познайомлю тебе з героями, хоч з деякими ти певно, що знайома. 
Михайло Петрович вийшов з кабінету і вони разом з Олесею піднялися на другий поверх, потім ще звернули у якийсь коридор і нарешті опинилися в великому залі. Чоловік вийняв з карману якийсь прилад і натиснув жовту кнопку. Через хвилини чотири три супергерої вже були на місці і з цікавістю, а Олександр із подивом дивився на Лесю, яка стояла позаду вчителя. 
-    Познайомтесь, це Олеся і вона тепер буде з нами, - ощасливив всіх чоловік. 

Якщо книга вам подобається, то залишайте зірочки і коментарі, це додає мені наснаги і допомагає в творчості. Всім дякую, хто почав читати мою книгу, сподіваюся вона вам сподобається. 

Також бажаю вам залишатися здоровими в наш непростий час пандемії коронавіруса, як кажуть, температури вам 36, 6.