Розділ 19  Програний спір

Чоловік відразу прийшов на крик Олесі. Звісно, спочатку він подумав, що вона знову побачила мишу чи маленького павука. От чого дівчата всі так бояться тих самих павуків, вони ж безобідні та ще у сотні разів менші від них самих. Ох, ж ця Олеся, теж мені смілива, ледве свідомість не втратила, ну звісно побачити мишу це вам не з даху стрибати. 
І чому Алексу так подобається її злити і підколювати, подобається дивитися на неї, коли вона мружить очі, чи зводить разом брови, коли злегка злиться. Ця дівчина якась його кара і ліки одночасно. 
Крик повторився, і Олександр кинувся в сусідню кімнату і звісно не обійшовся без уїдливого коментаря.
-    Ти чого знову кричиш? Знову сірого друга побачила чи павучка, чи може муху? 
-    Досить наді мною знущатися, я за десять хвилин знайшла більше, ніж ти за дві години, так що свої уїдливі коментарі тримай при собі. 
-    І що ти знайшла? – поцікавився герой.
-    Ще не знаю, щось схоже на сховку, - сказала Леся і показала рукою на стіну. 
-    Зараз і подивимося, що ж ти такого важливого знайшла, а то щось передчасно себе хвалити починаєш.
-    А давай так…, - хитро примружила очі Олеся. – Якщо я знайшла щось дійсно цінне, то ти перестаєш наді мною знущатися, а якщо там нічого немає, то я більше до тебе не підійду. 
Дівчина ризикувала і навіть дуже, але інтуїція їй підказувала, що там заховане щось дійсно потрібне і вона точно виграє. Чоловік кілька хвилин вивчав уважним поглядом Олесю, а тоді сказав: 
-    Плюс, ти ще просиш у мене пробачення, за те, що вмішалася в моє життя. 
Ну це вже був верх нахабства, та ніколи в житті Леся не буде просити пробачення в цього безсовісного героя. Хоча вона і так була впевнена, що не буде, бо ж переможе, тому додала зустрічну вимогу: 
-    Якщо виграю я, то ти також попросиш в мене пробачення.
-    А це ще за що? – здається по-справжньому здивувався чоловік. 
От уже ж нетямущий, чи може лише вдає. Він не знає за що. Ха… Та за кожне слово, яке він сказав Олесі. 
-    За все, що ти сказав протягом вчорашнього і сьогоднішнього дня. 
-    Я не буду просити у тебе пробачення, - різко сказав чоловік і додав: - Ніколи. Це ти звалилася мені, як сніг на голову. 
-    Не хочеш, то і я не буду, - стояла на своєму дівчина. 
Олександр замислився на хвилину. Перспектива позбутися Олеся дуже радувала, але раптом він програє. Та ні, точно виграє цей спір і ще й помахає дівчині долонею на прощання. Тому зваживши всі за і проти він сказав: 
-    Добре.
Вони вдарилися руками, що означало, що спір закріплено і жодна зі сторін не зможе його змінити. Алекс обережно відділив шпалери і поліз рукою в отвір, загородивши Олесі весь вид. Вона спробувала кілька разів заглянути, але чоловік не дозволив. Дівчина відійшла в сторону і образливо надула губи. Ось нарешті герой відійшов в сторону і переможно заявив: 
-    Я виграв, там нічого немає. 
Леся аж спочатку дар мови втратила. Не може бути, що інтуїція її так підставила, а вона дурепа ще й спір затіяла, а Олександр вирішив її ще й добити: 
-    Тут багато таких отворів, не зовсім вдале будівництво. 
-    Я тобі не вірю. Ану відійди, - крикнула дівчина і кинулася до сховки, чи точніше просто дірки в стіні. 
Пошукавши в ній рукою, Олеся видавила щось схоже на хлип, а герой навпаки відчував себе ще більш розслаблено і радісно. 
-    Я зроблю тобі подарунок і не буду знущатися над тобою аж до кінця поїздки, але ти у мене просто зараз попросиш пробачення, а коли ми приїдемо додому, то назавжди зникнеш з мого життя. 
Леся схилила голову і трималася з останніх сил, аби не розридатися просто тут і зараз. Як вона могла так осоромитися і вирити сама собі яму. 
-    Я чекаю, - хитро посміхнувся Алекс, а Олеся зібравшись з духом писнула: - Вибач.
-    Я не розчув, повтори ще раз. 
Дівчина обпалила чоловіка знищуючим поглядом, але ще раз сказала: 
-    Вибач, що так раптово вмішалася в твоє життя, більше ти мене не побачиш, бо я свої обіцянки тримаю. 
-    Вже набагато краще, - задоволено протягнув Олександр. – Ходімо, час вже їхати.
-    А як же пошуки? – здивувалася дівчина. 
-    Тут ми нічого не знайдемо, тому поїхали додому. Від цієї поїздки я і так отримав такі приємні подарунки. 
Олеся мовчки рушила до автомобіля, а герой пішов за нею. Він був такий радий, що зміг обдурити довірливу дівчину, можливо вона від нього не чекала, але так буде краще і для нього і для неї. На Лесю дивитися було жалко, аж надто вона була засмучена і невдоволена результатом спору, але злитися могла лише на себе, бо ж сама його затіяла та ще й умови придумала. Олександр точно тут був ні до чого, він лише додав собі приємний бонус у вигляді вибачення, яке отримав. 
Вся дорога до резиденції пройшла в мовчанні і навіть музика не рятувала натягнуту і аж наелектризовану атмосферу в салоні. Олеся щось постійно шукала у мобільному, чи може і переписувалася з кимось. Чомусь цей факт дуже зацікавив і водночас розізлив героя. Хоч він і знав, що хлопця у Лесі не було, та і він точно б не відпустив дівчину на таку небезпеку. 
До резиденції вони під’їхали, коли вже був день. Леся навіть не попрощалася з Олександром, а відразу кинулася до своєї кімнати. Чоловік сподівався, що вона так спішить речі пакувати. Не те що він бажав дівчині зла, просто, коли вона була поруч, то він відчув і переживав якісь дивні почуття, які його по-справжньому лякали. Тому-то він вирішив позбутися причини цих відчуттів, тобто Олесі.

Якщо книга вам подобається, то залишайте зірочки і коментарі, це додає мені наснаги і допомагає в творчості. Всім дякую, хто почав читати мою книгу, сподіваюся вона вам сподобається. 

Також бажаю вам залишатися здоровими в наш непростий час пандемії коронавіруса, як кажуть, температури вам 36, 6.