Принцеса для супергероя

Розділ 21 Слідувати за мрією

Олександр вийшов від вчителя в піднесеному настрої. Це максимально приємно, коли така людина як Михайло Петрович, такої про тебе високої думки. Алекс знайде відгадку цієї незрозумілої історії з ритуалом, а можливо ще щось дізнається про свого діда. 
Герой перетнув більшу частину дороги до своєї кімнати, як раптом почув голосні голоси. Він зацікавлено пішов на шум і крізь невелику щілинку у дверях заглянув у кімнату. Посередині стояла Олеся, а довкола неї Вадим і Роман, які щось весело розповідали, а дівчина раз у раз заливалася сміхом. 
Весело їй значить, не дуже то і горює, що більше не буде ходити разом з Олександром на справи. 
Олеся більше не могла сидіти в кімнаті, на неї стіни тиснули і нагонили депресивні думки, тому вона складання речей до чемодану відклала на вечір і вирушила на пошуки, хоч однієї живої душі, з якою можна поговорити. 
В коридорі наткнулася на Вадима і Романа, які про щось розмовляли і сміялися. Леся приєдналася до них і вони зайшовши в кімнату для відпочинку всі сіли в зручні крісла. 
-    Олесю, тебе ще як бачу Олександр не з’їв, - засміявся Вадим.
-    Та ні, ще жива. 
-    Не хвилюйся, Алекс до тебе звикне і ви ще станете найкращими друзями, якщо не більше, - посміхнувся Роман. 
-    Не впевнена, - похмурніла Олеся.
-    А що вже трапилося? – затурбувався герой.
-    Я назавжди залишаю резиденцію.
-    Що? – в один голос запитали герої. – Чому? Про це знає Михайло Петрович? 
-    Ще не говорила, а хіба потрібно, адже я вільна людина.
-    Олесю, ти не розумієш. Михайло Петрович нікого просто так не відпускає, якщо ти вже потрапила до нас в резиденцію, дізналася наші секрети, то тепер зобов’язана залишатися тут і нести службу.
-    Як в армії? – вирвалося у здивованої дівчини.
-    Напевно, так. 
-    Чому ти все таки вирішила нас покинути? – знову запитав Роман.
-    Це особисті причини, вибачте, не можу вам сказати. 
-    Ну гаразд, ми наполягати не будемо.  
-    Олесю, доки ти від нас не поїхала, давай розповім тобі дуже смішну історію, щоб трохи твій настрій підняти, а то аж надто засмучена, - запропонував Вадим і, підхопившись зі свого крісла, став посеред кімнати, прокашлявся і почав розповідати. 
-    Це було ще тоді, коли я не поступив на службу супергероїв. Одного разу я гуляв берегом річки і почув як наче хтось кричить з води. Я ж відразу кинувся рятувати. Пірнав, пірнав, але нікого не бачив, а крик продовжувався. Як раптом побачив джерело цього заклику. На великому листку сиділа жаба і видавала такі звуки, наче людина захлинається і тоне. Вийшов з води я геть злий, але ця жаба вразила мене дуже сильно, адже саме завдяки їй я зрозумів чим хочу займатися в житті. Я хочу рятувати людей з небезпеки, тому через рік я закінчив школу і поїхав до Львова аби поступити до Михайла Петровича на службу. Про нього я чув від одного старого чоловіка, який колись теж був героєм, але вийшов на пенсію. Саме він і дав мене рекомендаційний лист, без якого б я певно і не зміг би стати тим, ким є зараз. 
Олеся злегка посміхнулася, історія її не розсмішила, хоч і Вадим сказав, що вона смішна. Його розповідь справила на дівчину лише сильне враження, а особливо той момент, коли чоловік зрозумів своє покликання і пішов за мрією, яка стала його способом життя. Леся зрозуміла важливу річ, що за все потрібно боротися, за мрію, за мету, за кохання. Не можна робити так як вона, просто опускати руки після першої ж невдачі. Ні, Олеся твердо вирішила, що не залишить резиденції, можливо вона не буде в парі з Олександром, але хоче стати супергероїнею, яка буде рятувати світ від біди. Можливо, коли дівчина навчиться всім деталям геройського життя, то Алекс сам запропонує їй працювати з ним. 
-    Олесю, про що задумалася? – перервав її думки Роман.
-    Та так, вирішила все таки залишитися у резиденції і слідувати за своєю мрією, як ти Вадиме. Мене надихнула твоя історія, спасибі, що розповів мені її.
-    Та, будь ласка, - розцвів Вадим. – Хотів тобі лише настрій підняти, а в результаті переконав тебе зостатися разом з нами. 
Герої міцно обійняли Олесю. 
-    Ми станемо крутою командою, що навіть Алекс захоче до нас приєднатися, всупереч своїм принципам, - сказав радісно Роман.
-    Хлопці, мені потрібно ще зайти до Михайла Петровича, переговорити з ним про своє майбутнє. Не знаєте, де його можна знайти? 
-    Думаю, він в кабінеті, - припустив Вадим. 
-    Дякую, ще побачимося. 
Олеся рушила до виходу і у дверях зіштовхнулася з Олександром, який обпалив її злим поглядом. І що дівчина йому такого зробила, що він так її ненавидить. 
-    Привіт, - привіталася Олеся. 
-    Ти ще тут?
-    Так, тут і нікуди йти не збираюся, - твердо сказала дівчина.
-    А як же парі? Чи ти вже про нього забула.
Його крижаний голос викликав в Лесі легке тремтіння і злість. От чому він так хоче від неї позбутися. 
-    Не хвилюйся за мою пам’ять, я все пам’ятаю і більше не з’явлюся на твоєму шляху, а просто хочу залишитися в резиденції і стати героїнею. 
-    Ну що ж, удачі. Але я тобі раджу їхати додому і жити спокійним життям. 
-    Дякую за пораду, але прислухатися до неї не обіцяю. 
-    Олесю…
-    Ще можливо побачимося, мені вже час іти. 
Ні тобі привіт, ні до побачення, Олександр просто розвернувся і пішов геть, а Леся пішла до кабінету Михайла Петровича. 

Якщо книга вам подобається, то залишайте зірочки і коментарі, це додає мені наснаги і допомагає в творчості. Всім дякую, хто почав читати мою книгу, сподіваюся вона вам сподобається. 

Також бажаю вам залишатися здоровими в наш непростий час пандемії коронавіруса, як кажуть, температури вам 36, 6. 




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше